Ексклюзиви
Неділя, 22 липня 2007 18:09
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Моїх п"ять хвилин слави

 

Якось я зауважив, що серед доброї сотні знайомих письменників не знаю нікого, хто публічно титулував би себе саме в цей спосіб! "Публічно" — це значить не серед родичів, друзів чи колег-літераторів. Вони звикли вже до твоїх бзіків і готові пробачити тобі дрібні вади або навіть повірити в сяку-таку вартість випродукуваних тобою опусів. "Публічно" — це означає серед людей незнайомих, котрі зроду тебе не бачили, не читали і ймення твого не чули. А раз не бачили й не читали, то який ти у біса письменник? Тут і говорити немає про що — помовч краще!..

Тож ми, як правило, й мовчимо. А коли вже занадто доскіпливий співрозмовник починає-таки випитувати, хто ти та що ти, — неохоче відказуємо: "Журналіст". Бо журналістів багато, всіх не прочитаєш і не запам"ятаєш. А письменників мало, вони всі у підручниках, на пам"ятниках чи принаймні в телевізійних ток-шоу.

Тиждень тому, однак, у Кракові я пережив своїх п"ять хвилин слави: на площі Ринок, в одному з барів, куди забрів за пивом. Доки друзі чекали за столиком, я підступив до шинквасу й замовив три гальби.

— Ви — Микола Рябчук? — запитав бармен, наповнюючи кухлі.

— Так, — пробурмотів я. — А звідки?..

— Я був торік на презентації вашої книжки. Сподобалося!

Який ти у біса письменник?

Не скажу, що я звик до таких впізнавань, тим більше — у барах, тим більше — в чужій країні. Тож поквапився зразу за столиком оповісти все своїм польським колегам. Ті лише усміхнулися поблажливо й мовили:

— Та то Марек із Яґелонки. Студент славістики. Поет! Поганенький, правда...

Я глянув у глибину бару на Марека — він спритно наповнював кухлі і, здавалося, підморгував мені — чи то співчутливо, чи то по-змовницьки.

Зараз ви читаєте новину «Моїх п"ять хвилин слави». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

2

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода