Свого часу в редакції "Всесвіту", де я працював, висіла жартівлива карта світу. Вона пародійно показувала, як американці начебто уявляють собі нашу планету.
Сполучені Штати, природно, заповнювали собою майже всю Західну півкулю. І мали назву "наші корпорації". На півночі до них прилягала вузька смуга криги — Канада, під назвою "ведмеді та ескімоси". На півдні звисав апендикс Південної Америки з написом "наші банани". І випинався багровий чиряк Куби — "російські ракети".
У Східній півкулі домінувала Росія — "імперія зла". На захід від нeї рожевіла Європа — "комуністи i пацифісти". На півдні видніла Африка — "корупція й СНІД", велетенський Ізраїль — "наші союзники", Саудівська Аравія — "наша нафта", а також Іран, Ірак та інші арабські держави — "ісламісти і терористи". На сході маячіла Японія — "конкуренти наших корпорацій", велетенський Тайвань — "наш Китай" і значно менший ("їхній") континентальний Китай.
Сьогодні я уявляю собі таку ж карту, намальовану футбольними вболівальниками.
Уругвай заповнює собою ледь не всю Західну півкулю
На ній, на щастя, немає ні Росії, ні Китаю. Японія та США зведені до цілком посередніх розмірів. Натомість Уругвай заповнює собою ледь не всю Західну півкулю, а Голландія — Східну, ділячи залишки територій із німцями та іспанцями.
Я радий, що принаймні на цих пародійних картах маленькі країни можуть узяти реванш у великих. Попелюшки можуть стати принцесами, а кривенькі качечки одного дня здійнятись у небо.
На подив багатьом своїм друзям, я вболіваю, як правило, не за майстерніших і сильніших, а за слабших, бідніших і упослідженіших. Підсвідомо я вболіваю за Україну, якої немає поки що по-справжньому на жодній карті світу, крім моєї власної, цілком уявної.
1 
1
Коментарі
8