Я був далеко і не зміг приїхати до племінниці на весілля, тож вона за найближчої нагоди завітала до Києва з цілим альбомом весільних знімків. Там були мої близькі родичі, з якими я не зустрічався вже рік або й два. Тож я приглядався до знімків із допитливістю антрополога: сукні, костюми, зачіски свідчили про зростання добробуту українських трудящих. Хоча за деякими іншими ознаками було видно, що наші трудящі не перейшли поки що від кількісного етапу засвоєння цивілізаційних благ до якісного. Я позирав на їхні залисини, черева і підборіддя і, каюся, не без зловтіхи думав, що всі вони виглядають старшими за мене, хоча насправді — молодші.

Племінниця одружувалася у Львові. Був обряд у греко-католицькій церкві — колишньому костьолі Домініканів, переробленому совєтами на музей атеїзму. Я працював там чверть століття тому. Під склепінням костьолу висів велетенський маятник Фуко, якого ми запускали з колегою вранці перед відкриттям музею. Він коливався, змінюючи поступово площину своїх коливань, і тим самим, казали екскурсоводи, наочно підтверджував факт обертання Землі. Маятник мав певну велич, і мені шкода, що його прибрали з костьолу разом з іншим атеїстичним мотлохом.

Племінниця привезла купу знімків

Крім альбому, племінниця привезла купу знімків. Роздивлялися їх на комп"ютері. Десь на 450-му кадрі ми зупинилися — попереду залишалося ще двісті.

— Ти можеш подарувати мені цей знімок? — запитав я, повертаючись до початку, — від танців, столів і гостей з мікрофоном, — до безлюдного знімка з інтер"єром костьолу, верхівкою вівтаря і частиною купола.

— Звичайно, — відповіла племінниця, — але ж тут нікого немає!

— Тут був маятник, — сказав я. — Маятник Фуко.

— Той, що в Умберто Еко? — спитала розумниця.

— Той самий.

×