Ліна і Джо чомусь вирішили, що мені буде сумно самому у їхній хаті, доки вони три тижні відпочиватимуть у Мексиці. І вони залишили купу фільмів на DVD, цілу колекцію Тарантіно, Дейвіда Линча та іншої, як каже моя старша донька, макабри. Хоч я й запевняв їх, що з мене цілком досить гарних книжок у їхній неозорій бібліотеці.
З української чемності я, звісно, переглядаю щовечора їхні фільми — а то раптом господарі запитають, що думаю про вбитого Білла чи про "тишу" наприкінці "Мулголланд драйв". Але насправді мені сподобався інший фільм, що бозна-як опинився насподі їхньої інтелектуальної фільмотеки, — невибаглива комедія 1980-х "Боги мусили трохи схибнутися". Там oповідається про симпатичного бушмена Н!гау — знак оклику в його імені передає специфічне клацання, на що багата бушменська мова. Він — такий собі новочасний П"ятниця, котрий рятує білих Робінзонів із різних халеп у пустелі Калахарі.
Наше так зване реальне життя насправді не зовсім наше і не зовсім реальне
Політична коректність, що в останні десятиліття утвердилася на Заході, вимагає, щоб кольоровий П"ятниця не був приниженим стосовно білого Робінзона. І Н!гау справді у фільмі виглядає куди симпатичнішим — кмітливішим, добрішим, шляхетнішим від більшості білих. Невирішеною, однак, залишається головна проблема: для більшості глядачів Н!гау — це все одно екзот, безмірно далекий від їхнього світу, їхнього життя та їхніх проблем.
І тут я збагнув раптом, що потрібен Тарантіно і потрібен Линч, аби нагадати нам усім, що наше так зване реальне життя насправді не зовсім наше і не зовсім реальне. Натомість бушменові Н!гау все це відомо й так, тож він може спокійно усіх цих фільмів не дивитися.
2 
1
Коментарі
4