Ексклюзиви
Понеділок, 08 вересня 2008 15:10
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Ласкава пані

 

Моя теща, котра ціле життя викладала на Сумщині українську мову й літературу, поїхала якось до обласного центру переоформляти пенсію. То був перший рік незалежності, і їй, бідоласі, видавалося, що рідна мова, визволена з московських кайдан, запанує нарешті у своїй сторонці, від Сяну до Дону.

Отож на вокзалі вона звернулася до першої зустрічної, доволі синюшної, тітки. Приблизно так, як зверталися, принаймні на папері, її улюблені персонажі з літературної класики:

— Пробачте, ласкава пані, ви не підкажете, як пройти до соцзабезу?

Тітка глипнула на неї запухлими очицями, намагаючись уторопати суть сказаного.

— Пойдьом, — нарешті сказала. І таки допровадила тещу до соцзабезу.

— Спасибі, голубонько, — розчулилася та й подарувала супутниці десяток рум"яних груш із дорожньої торби.

— Постой, постой! — вигунула тітка. — Как ты меня перед этим назвала?

— Ласкава пані, — розгублено сказала теща.

Как ты меня перед этим назвала?

— Вот-вот! — радісно вигукнула тітка, намагаючись запам"ятати чудернацьку фразу. — Расскажу своим — они все подохнут!..

— Від чого подохнуть? — перепитав я тещу, коли вперше почув цю історію. — Від подиву, заздрощів чи, може, зо сміху?

— Від сорому! — переконано сказала теща. — Від того, що не знають як слід української мови!..

Я уявив собі, скільки це трупів валятиметься на вулицях обласного центру й усієї нашої соборної неньки-України, а ще більше — по всіляких кабмінах, радах, банках, бутіках і нічних клубах. І вирішив, що хай уже вони краще називають мене эй-мущіною, а не ласкавим паном. Мущіни принаймні ходять вулицями живі-здорові, на відміну від усіляких панів, давно вже спроваджених до "дної ями — відповідно до рекомендацій, до речі, одного з улюблених тещиних поетів.

Зараз ви читаєте новину «Ласкава пані». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

107

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода