Понеділок, 01 вересня 2008 18:25
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Хата під сріблом

 

Серед сумних інтернет-повідомлень із Грузії про ґвалти, розбої та мародерства розперезаної російської вояччини я натрапив раптом на забавне відео, зняте мобілкою одним солдатом. Ребятушкі трощать комп"ютери в казармі грузинських військ. Один із них чи то заздрісно, чи обурено каже: "Во, бля, живут!..". На що другий із подібними змішаними емоціями вигукує: "Смотри, туфли, бля!"

Це живо мені нагадало бабусину розповідь про "перших совєтів" — "перші", на думку західняків, були значно кращі, бо не протрималися й двох років. Отож бабуся часто й охоче згадувала, як братішкі зі сходу оторопіло стояли перед їхньою сільською хатою в околицях Луцька, позираючи на свіжопокритий цинковою бляхою дах, і примовляли один до одного: "Смотри, Вась, дом под серебром! Как больница!"

Бабуся моя, однак, була справжньою інтернаціоналісткою, і тому ніколи не втомлювалася повторювати, що "руські", як і всі інші люди, бувають різними. Одні з них і справді могли забрати все збіжжя, а залишки зіпсувати товченим склом. Другі, натомість, охоче міняли за самогон бензин, цвяхи та інші потрібні в господарстві речі. Особливо бабуся вдячно згадувала якогось Трошкіна, начальника станції, котрий за півкабанця оформив діда до себе буцімто залізничником і звільнив його тим самим від мобілізації до Красної армії.

Трошкін за півкабанця оформив діда залізничником

З усіх тих розповідей ще в дитинстві я зробив простий висновок. Росіяни — чудові люди, особливо коли поодинці, без танків та автоматів Калашникова, без "всемирной отзывчивости" й "особой православной духовности", без манічки на тему "великой страны" і потреби піднімати її "з колін", замість того, щоб просто виволокти із багнюки та добре вимити.

Зараз ви читаєте новину «Хата під сріблом». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

144

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода