Ексклюзиви
Пʼятниця, 06 березня 2009 16:39
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Дубова шафа

 

Героїня одного документального фільму, який ми переглянули всією родиною, шанована збирачка старовини, промовляє сакраментальну фразу, котра страшенно подобається моїй дружині: "Кожна справді вартісна річ мусить мати свою історію".

Для дружини, підозрюю, ця фраза є добрим виправданням її намагань зберегти цілу купу речей із батьківського дому — речей, як на мій аскетичний погляд, цілком непотрібних, та й, правду кажучи, маловартісних. Тобто я розумію її сентимент до звичних із дитинства речей і навіть готовий субсидувати ремонт допотопної радіоли чи, скажімо, швейної машини Singer, якою ніхто в нашій родині не користується і навряд чи коли-небудь користуватиметься.

Але я з жахом думаю, що ми робитимемо з велетенською дубовою шафою, коли її нарешті відремонтують, а заразом і з іншими меблями, котрі лежать десь, розібрані, у реставраційній майстерні.

Дружина телефонує до них час від часу

Реставратори, на щастя, не квапляться. Дружина телефонує до них час від часу, соромить, нагадує, погрожує зменшити винагороду. Проте насправді я знаю: вона, як і я, щаслива, що ті меблі лежать десь далеко, у надійному сховку, а не в нашому невеликому та ще й переповненому моїми книжками і синовими барабанами помешканні.

Мені подобається ця гра, в якій реставратори вдають, ніби ретельно працюють, а клієнтка вдає, ніби нетерпеливиться. Хоч насправді всі задоволені наявним статусом-кво, і весь процес таким чином стає чимось цілком віртуальним — і реставрація, і очікування, і виправдання, і обурення. Власне, і самі ті меблі перетворюються на щось віртуальне.

Зрештою, героїня згаданого документального фільму ніде не каже, що речі мусять бути реальними. А тим більше — їхня історія.

Зараз ви читаєте новину «Дубова шафа». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

17

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода