Неділя, 04 березня 2007 14:15
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Диктатор Шевченко

 

Їдучи якось поїздом із Будапешта до Белграда, я мимохіть прислухався до розмови сусідів. Один із них був болгарином, другий — сербом. Кожен  розмовляв своєю мовою, допомагаючи задля більшої зрозумілості енергійними жестами, завдяки чому і я міг їх розуміти. Болгарин вважав себе фахівцем зі Сходу — він розказував своєму сусідові про Москву і Санкт-Петербург, Новосибірськ і Новоросійськ і, здається, про Лєніножопінськ чи Мухосранськ, про тамтешні химерні звичаї, а головне — про жахливу корупцію.

— Вона ще більша, ніж у нас! — патетично стверджував він, на що серб лише недовірливо хитав головою.

— І ніякої демократії, — не вгавав болгарин. — Путін у них як цар. Хоча це ще нічого. От у Білорусі — там є такий диктатор, називається? — болгарин на мить завагався, — Шевченко!.. Так от, він навіть заборонив слово "президент"! Тобто президент у країні лише один. А всі інші — чи президент клубу, чи президент компанії — не мають права так називатися!

— Якийсь божевільний! — скрушно зітхнув серб.

Шевченко навіть заборонив слово "президент"

Я далі не слухав. Я уявив собі бідолашного серба, котрий, можливо, одного дня завітає до Києва і побачить там перед університетом пам"ятник Шевченкові. А тоді ще чого доброго побачить подібні пам"ятники по всій Україні. І зрозуміє, що зрозуміти цих українців — навіть православним побратимам-сербам — неможливо. Ну хай би ставили пам"ятники власним диктаторам. Але ж не сусіднім!

Може, хтось і пояснить йому, що Шевченко — не чужоземний диктатор, а таки наш власний поет. Але ж і чужоземних диктаторів в Україні — як пташиного посліду. Самого лиш Лєніна по всій Хохландії — видимо-невидимо.

"Якісь божевільні!" — зітхне серб. І матиме рацію.

Зараз ви читаєте новину «Диктатор Шевченко». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі