Понеділок, 05 травня 2008 15:42
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Державна таємниця

 

"Мене звати Ілка, — відразу представилася сусідка, — я з Болгарії".

"Видно, нервує, — подумалося мені. — Мoже, вперше в літаку?"

Я мав рацію. Жінка летіла до сина в Торонто — як їй видавалося, назавжди. За кільканадцять хвилин уже знав, що її син у Канаді знайшов добру роботу, що вона продала трикімнатну квартиру в Софії за 70 тисяч євро — замало на квартиру в Торонто, але достатньо на перший внесок і подальший кредит. А головне довідався, що вона справді зроду не літала літаками і взагалі не була за кордоном.

— Я працювала для армії, — сказала вона. — У хімічній лабораторії. І мала доступ до державних таємниць.

— Я теж знав одну таємницю, — зізнався, — і тому мене не випускали з совдепії аж до самої перестройки.

Ілка примовкла. Видно, вагалася — чи варто вимінювати свої таємниці на мої.

Я працювала для армії, у хімічній лабораторії

— Знав, що всі члени політбюро — дурні й маразматики, — повідомив я. — Хоч насправді це й не було жодною таємницею.

Ілка навіть не усміхнулася. Може, у них у Болгарії не було цього анекдоту. Хоча мусив би бути, адже політбюро вони мали подібне.

— Не маю права нічого розказувати, — сумно сказала вона. — Давала підписку.

Я не наполягав. Болгарські держтаємниці цікавили мене так само мало, як і совєтські. Ми поринули у свої книжки. І лише над Торонто зауважив, що сусідка читає книгу з кулінарії. Хотів був пожартувати на тему борщу з діоксином чи кави з полонієм, протe вирішив не випробовувати вдруге її почуття гумору. Хтозна, чи готується вона до нового життя, а чи ніяк не може розпрощатися з попереднім?

Зараз ви читаєте новину «Державна таємниця». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода