Чужі гаманці

Редакція популярного американського журналу "Рідерз дайджест" проробила дотепний експеримент: розкидала 12 гаманців у людних місцях — на хідниках, у парках, під супермаркетами — у 16 містах світу. У кожному гаманці був еквівалент 50 доларів у місцевій валюті й координати власника. За кожним гаманцем спостерігав представник редакції.

Результати виявилися передбачуваними: у Гельсінкі, столиці Фінляндії, 11 гаманців із 12 повернули власникам. Натомість у Лісабоні, столиці Португалії, — лише один, та й той повернули не португальці, а заїжджі туристи з Голландії.

Не чіпай, це чуже!

Українці в тому експерименті не брали участі. Проте можемо припустити, що наш результат був би десь між російським і польським. Тобто — лише половина власників отримали би назад свої гаманці. Результат, прямо скажемо, не такий уже й кепський. Надто зважаючи на загальні злидні й повсюдну деморалізацію, особливо помітну й безсоромну на верхівці так званої влади.

Мене не дивує бажання привласнити чужу річ, бо воно відповідає природним, біологічним, суто тваринним інстинктам. Дивує здатність майже половини людей опиратися тому інстинктові. Для тих, хто по-справжньому вірує, це, мабуть, простіше. Вони знають, що всі гаманці — це лиш експе­римент, підлаштований усевидящим редактором небесного "Рідерз дайджеста". Ну, а для атеїстів моральні обмеження визначаються, певно, старим ліберальним принципом — не робити іншим нічого такого, чого не бажав би від них собі.

Моя бабуся не знала цих філософських премудростей. Проте з дитинства пригадую її несподівано жорсткий голос: "Не чіпай, це чуже!"

Схоже, що наші сьогоднішні можновладці ніколи не мали бабусь. А якщо й мали, то все одно — ніколи не слухали.

×