Понеділок, 07 квітня 2008 14:13
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Божевільне місце

 

Від Санта-Моніки до Венеції — не тої, котра в Італії, а тої, котра в Лос-Анджелесі — можна дійти пішки хвилин за 40. Або доїхати авто за 10 хв. — і ще 20 потратити на паркування. Тож коли я вперше туди потрапив років тринадцять тому, товариш запропонував узяти велосипеди.

— Це божевільне місце, — пояснив він. — Правдивий звіринець. Tам iноді навіть стріляють. Не щодня, звісно, але буває. Як почуєш — зразу лягай на землю. Біс його знає, куди ті кулі можуть залетіти…

Ми поїхали над океаном по безконечному пляжу — заасфальтованою доріжкою. Ніхто ніде не стріляв. Відпочивальників на пляжі було негусто. Дехто серфінгував на хвилях у водозахисних костюмах, дехто обпалювався, але ніхто не купався.

— Вода ще холодна, — пояснив товариш, — як у Балтиці.

20 хвилин треба потратити на паркування

Нічого венеційського в лос-анджелеській Венеції не було — ні каналів, ні ґондольєрів, ні собору святого Марка. Була лише Венеційська небережна — чимала пішохідна зона уздовж крамничок i забігайлівок, на якій товклися юрби народу. Якщо всіх цих почвар y химерному одязі і з фантастичними зачісками можна назвати народом.

— Це як парад тарантінівських монстрів, — зауважив я.

— Та ні, — заперечив товариш, — це Фелліні. Карнавал. Віа Венето.

— Сублімація, — погодився я.

Tовариш був фаховим психіатром, тож відразу збагнув, про що мені йдеться. Людство, щоб остаточно не збожеволіти, мусить вихлюпувати свою колективну підсвідомість назовні — час від часу по всіх усюдах, або ж постійно в якомусь одному місці. Це як розлам земної кори.

— Недаром це місто славиться землетрусами, — додав я.

— І Голлівудом, — докинув товариш.

Зараз ви читаєте новину «Божевільне місце». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

10

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода