Ексклюзиви
Понеділок, 04 жовтня 2010 19:12
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Армія

 

Коли б мій батько мав ветеранські амбіції, то міг би всім розказувати, що був під час війни в Сталінграді. Він справді там був, але війна вже закінчувалася і Сталінград на той час був глибоким тилом. Його, 18-літнього, мобілізували 1944 року, вже за других совітів. І послали у Сталінград працювати на військовому заводі.

Я не знаю, яких хабарів коштувало бабусі, його матері, аби відмазати хлопця від фронту. Але знаю, що за діда, свого чоловіка, вона віддала залізничникам цілого кабана. А вони видали довідку, що він буцімто працює на колії, і тому мобілізації не підлягає.

Я теж щасливо порятувався від совєтської армії — великою мірою завдяки батькові, який напружив усі свої медичні зв"язки, аби в моєму військовому квитку з"явився благословенний запис: "Годен к нестроевой в военное время". Він знав, як і я, що після вигнання з вузу із вовчим білетом мені цілком вистачить життєвих клопотів і без армії.

Сьогодні, коли я дивлюся на нашого головнокомандувача, на його генералів, адміралів і прапорщиків, я розумію: нікуди та сумнозвісна совєтська армія з наших теренів не зникла, хоча й попричеплювала собі до кокард кумедні тризубці. Люди, що ціле життя ненавиділи ці тризубці й глибоко зневажали все, що з ними пов"язане, успішно тепер конвертують їх у свої зарплати та інші блага від "нєзалєжнай Укра"іни".

Тож останнє, чого я бажав би своїм дітям та онукам, це йти до їхньої армії — боронити всіх цих азарових-хорошковських-табачників від незнаних агресорів. Бо насправді єдиний "агресор", якому ми дійсно потрібні, давно вже тут. Нікуди він не зникав.

Але, щоб воювати з ним, треба записуватися до зовсім іншої армії.

Зараз ви читаєте новину «Армія». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

17

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода