Ексклюзиви
Понеділок, 14 грудня 2009 17:55
Микола Рябчук
Микола Рябчук
Микола Рябчук

Яблука

 

Купуючи вряди-годи яблука в різних країнах світу, я зауважив, що їхній вибір робиться дедалі подібніший: джонатани, елізи, ґолден делішес. Хіба що в Польщі, замість делішес, можуть написати "деліціюш", а з чемпіонів зробити "шампіонів" — за аналогією, вочевидь, до популярних грибів.

Мій приятель називає це зоднаковіння макдональдизацією, — маючи на увазі, що гамбургери в Берліні, Сантьяго чи Токіо практично нічим не відрізняються одне від одного. І зникають не лише посполиті антонівки та семиренки, а й шляхетні імператори александри, лорди сафілди та графині ольденбурзькі.

Мій дід плекав сад, в якому кожна яблуня мала власне місце й назву, ба навіть характер. У дитинстві ми найдужче любили білий налив, бо він достигав найраніше. Дід посміювався, бо ж знав, що найкраща яблуня — це ренета, яка достигає найпізніше і лежить найдовше. Недарма ж її назва походить від латинського regina — королева. Згодом я довідався, що й білий налив, який ми на польський манір називали паперівкою, має цілком аристократичну назву — інфляндська оливка.

Оце — заячі мордочки. А це — червона щетинка

Я згадав це недавно, проходячи на Подолі повз спорожнілий базар, де самотній дідусь продавав залишки непоказних яблук. Вирішив їх купити — радше зі співчуття до старого, ніж потреби в цій дрібноті.

— Як їх хоч звати? — запитав я, віддаючи десятку.

— Оце — заячі мордочки, — сказав старий. — А це — червона щетинка.

Я недовірливо глянув на нього — чи не кепкує.

Продовгасті яблука справді скидалися на заячі мордочки, а круглясті мали червоний рум"янець у нижній частині.

Ніхто з моїх друзів не чув таких назв. Тож я й досі не знаю, чи дід сам їх вигадав, а чи вони справді існують. Чи, принаймні, колись існували.

Зараз ви читаєте новину «Яблука». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

13

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода