– Нагадай, коли там гратиме збірна. Треба взяти традиційний джентльменський набір, – таке прохання від найкращого друга я чув упродовж останніх 20 років.
Він цікавився футболом із дитинства. Пік припав на 1980-ті. Тоді не пропускав жодної трансляції матчу за участі київського "Динамо" і збірної Валерія Лобановського, яка викликала фурор на Кубку світу-1986 та здобула срібні нагороди Євро-1988.
Улітку 1993-го він вступив до харківської фармацевтичної академії. Роком пізніше в гуртожитку ще глянув легендарний матч "Динамо" – "Спартак", коли наші перетворили першотаймовий рахунок 0:2 на підсумковий 3:2. А після закінчення вузу побіжно стежив за шляхом команди того ж Лобановського до півфіналу Ліги чемпіонів 1998/99.
Згодом інтерес до футболу зник. Брат намагався розпалювати в ньому вогонь під час фінальних частин Кубка світу. Та без особливого успіху. Єдиний виняток – склав мені компанію, коли пів року тому аргентинці та французи виконували післяматчеві пенальті, щоб виявити переможця турніру в Катарі.
Його надихала тільки одна команда – збірна України. Не пропускав її матчів. Готувався заздалегідь. Смакував пиво та насолоджувався чипсами – це й був той самий джентльменський набір.
На початку цього року його мобілізували. 26 березня збірна стартувала в Англії у відборі на Євро-2024. Він саме приїхав додому – відпустка. Але трансляцію з Лондона пропустив.
– Якось бурхливо на душі було, – пояснив наступного дня, коли повертався в розташування військової частини.
Він загинув у середині травня. Наче відчував. На 40-й день після його відходу збірна виграла неочікувано важкий поєдинок у Мальти.
Після фінального свистка я звів руки до неба. Саме звідти він тепер радіє перемогам.
2 
1
Коментарі