Сьогодні в Києві попрощалися з літературознавцем, письменником і громадським діячем Михайлом Слабошпицьким. Тривалий час боровся з онкологічним захворюванням. Його серце зупинилося 30 травня на 75-му році.
Біля Будинку письменників зібралися близько пів сотні друзів і колег літератора. Письменниця Тетяна Дейнегіна знімає окуляри та натягує маску.
"Я шість років пишу роман. Майже завершила його. І в мене була мрія — першим читачем має бути любий Михайло Федотович. Він благословляв мої попередні книжки і надихав мене як у житті, так і літературі. Для мене українські література і мова взагалі почалися зі Слабошпицького. Я родом з Луганську. Приїхала в Ірпінь ще до початку роботи на телебаченні. Якось потрапила в компанію Михайла Федотовича і його друзів. Розмова йшла про Григора Тютюнника. Питаю, хто це такий. І Слабошпицький підхоплюється і кричить: "Дінікіна - так з любов'ю перекручував моє прізвище, - та як можна жити і не знати, хто такий Григір Тютюнник?". Одразу хапає з полиці книгу і починає читати "Климка". Пів року по тому я вивчила українську, пішла працювати на телебачення і вела передачі. Пам'ятаю його синів ще геть малими. Прогулювалися Києвом з Мирославом, а Михайло Федотович жартував: "Дінікіна, ти його русифікуєш". Це через те, що відповідали перехожим російською", - ділиться Дейнегіна.
Труну виносять з катафалку та ставлять перед входом до будівлі. До неї підносять квіти.
"Михайло Федотович міг покритикувати, полаяти. Але робив це по-дружньому і конструктивно. Навіть іноді сам переживав за почуття інших. Якось опублікував критичну статтю про поета-початківця з Луганську. А потім переживав: "Може, не треба було?". Та я запевнила, що він дав цьому поету крила. Коли завідував відділом "Критика" у виданні "Літературна Україна", то молоді письменники проходили через нього. Слабошпицький усіх встигав прочитати і міг процитувати кожного", - додає письменниця.
На столі поруч з труною стоїть портрет літератора. Біля нього — колоски пшениці, за ним — ромашки у вазі.
"Михайло Федотович умів тримати слово і добуватися свого. Він підняв українську літературу. Слабошпицький був яскравим прикладом, але він ніколи не кидався у вічі. Багато робив, але не мав про це говорити. Завжди був оптимістом і вірив у велике майбутнє України", - розповідає прозаїк Сергій Мартинюк.
Журналістка з видання "Слово Просвіти" підходить до труни і кладе поруч газету. Роздає примірники рідним Слабошпицького.
"Це завтрашня газета. Вона присвячена Михайлу Федотовичу: тут три шпальти сліз і спогадів про видатного літератора, - пояснює Директор Інституту літератури імені Тараса Шевченка Національної академії наук України Микола Жулинський. - Пригадую, як ми з Михайлом Федотовичем у листопаді 2016 року разом лежали в лікарні. Зранку традиційно заходив до його палати і бачив, як він сидів на ліжку і писав щось у блокноті. Був вражений, що він так рано починає працювати. На що він каже: "Не можу спати, бо сильні болі в спині. А праця мене трохи рятує". Йшли з ним на прохідну, купували каву, яку так любив Михайло. Ходили з ним, розмовляли. Тоді не знав, що саме на цьому лікарняному ліжку Михайло писав свої спогади".
Біля входу до Будинку письменників стоїть дружина Слабошпицького Світлана Короненко в чорній хустці. Поруч — донька літератора Іванна витирає сльози з обличчя. На ній темні окуляри.
"Знаю Михайла понад 50 років. Він любив товариство. Для нього це було місцем вільнодумства, де після чарки-другої говорили все, про що думали, - розповідає журналіст Павло Мовчан. - Була значна кількість людей, яка симпатизувала йому. Бо він був неперевершений оповідник, але надзвичайно категоричним у відстоюванні цінностей. Зокрема, і літературних. Його не любили і боялися потрапити під його перо. Саме тому радянська доба таких, як Слабошпицький, не вітала. Був період, коли Михайло був бездомним, бо йому не давали житла. Де тільки він не жив, навіть на дачі як сторож.
Він разом з Анатолієм Дімаровим постійно розігрував колег. Якось звернувся до одного з письменників: "Що ти себе мордуєш? Ти починаєш працювати о сьомій ранку. Нащо? Ти з себе знущаєшся, а потім з усіх нас своїми творами. Йди на річку і скупайся там спочатку, а не сідай одразу за друкарську машинку".
Труну заносять до катафалку. Голова Національної спілки письменників України Михайло Сидоржевський квапить сідати до автобусу.
"У нього було безкінечне роїння думок та ідей. Вдячний йому, що він мене багато чому навчив. Я не міг говорити так відверто і різко, як він. Михайло казав правду, а вона — річ неприємна. Він був лицарем правди. Не бачу жодних натяжок, де він покривив", - додає Мовчан.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Писав роман. Не завершив" - колеги згадують Михайла Слабошпицького
Поховали Слабошпицького у Києві на Байковому кладовищі. Залишилися дружина, донька та сини – Мирослав і Святослав.
Михайло Слабошпицький помер у 74 роки. Він - член Національної спілки письменників України, лауреат національної премії імені Тараса Шевченка (2005), за роман-біографію "Поет із пекла". Серед його робіт – документальна, публіцистична та біографічна проза, а також численні твори для дітей.
Коментарі