Фото: Наталія Печиборщ

"Ну, щось там є новеньке? Якісь цікаві кандидати?" - питає чоловік у святковому вбранні "білий верх, чорний низ".

"Та де там, одні старі мордяки. От тобі і замінили все на "нові обличчя", - відповідає йому жінка у синій сукні з великими зеленими трояндами. Розмовляють на доріжці до входу на дільницю №3 у селищі Білозір'я на Черкащині. Сюди йдуть голосувати жителі одного з найменших сіл у області.

Історично поселення Баси вважають однією з вулиць селища. Від центру Білозір'я до повороту на хутір близько 1,5 км. Та 1954-го його віднесли до повноцінного окремо селища зі 110 жителями. Зараз тут зареєстровані 21 мешканець.

Ґрунтова з дорога до поселення пролягає сосновим лісом. Важко йти, бо ноги грузнуть у піску. Вказівник про початок хутора відсутній. За 500 м посеред лісу починаються хати - одно і 2-поверхові.

О 8:30 у селі ні душі. Про наявність господарів свідчить тільки гавкіт собак. Біля однієї з хат чути дитячий сміх. Заходжу до двору повз пса, який валяється на спині. Хата прочинена, з віранди гукаю на господарів. До мене в господарському халаті у дрібну квітку виходить 45-річна Леся Штельга. Постійно відмахується від мух, які сідають на одяг і тіло. За хатами починається Ірдинське болото, пояснює. Запрошує присісти на лавці біля дитячої гойдалки.

"Не піду на ці вибори, бо 3 тижні тому зробили мені операцію. Проходила медогляд на роботі, виявили онко. Далеко не ходжу, намагаюся важкого не піднімати. Думала, отримаю відпускні та перефарбую вікна, до ладу приведу двір. Та всі гроші пішли на операцію. Донька каже: "Мамо, та що ви переживаєте, аби здоров'я було".

Леся Миколаївна каже, що вибори не пропускає. Навесні ходила на президентські. Вірить, що новобрана влада покращить ситуацію в країні.

"Аби щоб трохи менше забирали на податки. А то працюю я на мінімалку. 500 гривень витрачаю кожного місяця, щоб дібратись на роботу до Сміли. Більше як півтисячі забирають на податки, а що мені лишається? Дивна мені взагалі ця політика, коли кажуть, що піднімають зарплату, а на руки ти отримуєш все те ж. Ото тільки за рахунок городу, курчаток зі свиньми й виживаємо".

Поселення не має вуличного освітлення. Готують їжу на газу з колонок - газифікацію так і не провели. Взимку для прочищення дороги наймають трактор, який прогортає сніг. Під час хурделиць інколи лишаються без світла по кілька діб.

"Наче й добре тут жити, біля лісу, тихо. Повітря гарне, але інтернет поганий. Інколи здається, що живемо, як первісні люди. І нікому ми тут не треба. Так і вимирають села у країні", - каже жінка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: На дільниці невикористані бюлетені гасили сокирою

Дорогою до іншої хати назустріч йде жінка у картатою сумкою. 74-річна Ніна Цибенко йде з базару в Білозір'ї. На питання, чи йтиме на вибори, починає сміятись.

"А чи поміняється воно хоч щось? Ходжу, голосую, та нічого в цій країні не міняється. Ні дороги не постелили, ні заробітку не прибавили. Розказують пусті балачки, а насправді з людей злидні не злазять. Он мені треба гроші на операцію доньці. Пішла вона грошей заробити, горіхи на дереві збирати, та впала. Зламала хребет. Лікар мені каже, треба 10 тисяч гривень. А хіба у мене друкарська машинка?" - Ніна Іванівна закриває очі пальцями й починає тихо плакати. Хустинкою витирає сльози.

"Та й, чесно кажучи, не пам'ятаю, де мої документи. Треба вдома подивитись. Як знайду, то може, ще й піду. Хоч сказати чесно, поняття не маю, за кого голосувати. Не знаю, за кого й руку потягнути. Програм не читала. Не знаю, які там кандидати", - відповідає мені, піднімає торбину і йде далі вулицею.

За великими кованими ворітьми двоповерхового будинку скаженіє пес. Після дзвінку з-за калітки визирає сивокоса жінка в світлій хустці, чоловічій джинсівці поверх чоловічої сорочки. Зморшки на обличчі, як і руки припорошені землею.

"К моему большому сожалению, я не могу проголосовать. Хотя я бы очень хотела, - каже 76-річна Валентина Степаненко. Під час розмови переходить на українську. - Не маю я громадянства, а тільки посвідку на прожиття. За політичною ситуацією країні слідкую, мені це цікаво, справді. А тут на хуторі ніхто не голосуватиме. Повірте мені. Якось одна з тутешніх жінок сказала, що голосуватиме, як за це щось дадуть. Ну як так можна? Тобто, купи мене, дай мені щось. І ці люди хочуть покращення - більше грошей, краще жити. Та поки не закотиш рукава і не почнеш пахати - нічого не матимеш. Хочеш добре жити - вмій добре робити. Та всі ждуть, коли хтось прийде і це все дасть".

Запрошує до двору. Біля хати росте молодий сливовий і яблуневий сад. Збоку стоять вирізблені фігури з дерев. Каже, що вирізає їх у холодну пору, коли немає городньої роботи. У хаті показує фігурні вироби на стелі. На стінах кімнати з лежанкою ліпнина. Квіти, листки, корзинки робить власноруч.

"Батьки мої з Саратова, родилась я в Худяках під Черкасами, там і заміж вийшла. Потім поїхала в Магадан на заробітки з малою дитиною. Бралася за різну роботу. Як переїхала назад в Україну і купила цю хату, часто чула від місцевих, що я жирую. Бо маю російську сєвєрну пенсію. Та я ж її не просто так заробила. Треба не жалітися на долю, а самим ставати і робити. На совість".

До сусідньої хати приїжджає машина. З неї виходять двоє чоловіків, жінка й дівчина-підліток. Щось між собою розмовляють. Потім один сідає до машини й їде. Інші йдуть у двір до хати.

"На вибори підемо усі гуртом. Але після того, як тещу з Днем народження привітаємо, - каже тракторист 46-річний Микола Кучеренко з букетом жовтих георгін в руках. Завернув їх у прозору плівку. Одягнений у темно-синю майку і камуфляжні штани. - Донька цьогоріч вперше голосує. Після святкування прийдемо, переодягнемось і підемо на вибори. Голосуватимемо за різних кандидатів. У мене свої переконання, у них свої. Я давно підтримую свого кандидата, слідкую за його діяльністю. Час покаже, що вийде. Хоч з роками все менше віриш у те, що твій голос щось важить. Вибрали Зеленського, щоб він поміняв цю систему. Куди не глянь - корупція. Як кажуть в народі, то тільки курка гребе від себе. Всі інші навпаки, собі нагрібають. Кожного разу тільки одні обіцянки, нічого не робиться. Не знаю, чи хтось голосуватиме з нашого кутка. Не сильно спілкуюсь з сусідами.

До центра села добираюсь маршруткою "Шевченково - Черкаси". Курсують шляхом через кожні 20 хв. До автобуса сідають жінки у святкових світлих сукнях. Між собою вітаються зі словами "зі святом". Виходять на зупинці перед сільською радою навпроти будинку дозвілля. Там знаходиться виборча дільниця №1.

"А Зеленский, чертяка, едет по Москве и не боится, что схлопотает пулю. А он же ведь такие дела воротит. До него никто такого не делал. А как эти начальнички на него смотрели", - говорить брюнет у смугастій сорочці співрозмовнику. Його не видно, бо стоїть за колоною. Збоку бігає дівчинка 6 років. Брюнета кличе "дідусь".

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Фальсифікації на виборах: членам ДВК Сумщини оголосили підозру

У неділю сільський голова 57-річний Міцук Володимир сидить на робочому місці у кабінеті. Праворуч від нього стоїть екран камери спостереження за тим, хто заходить до будівлі.

"Раніше сільський голова якось міг повпливати на людей. Спрогнозувати якось результати виборів, але не зараз. Пенсіонери, які складають більшість населення, хочуть, щоб все було спокійно. Щоб повернулись колгоспи і стали великими пенсії, а газ по 20 копійок. Їх не цікавить розвиток громади для молоді, бо вони вже віджили своє. Хоч це для їхніх дітей і внуків. Я багато в яких країнах був, переймав досвід розбудови громади, як це робиться в Європі. От почалася у нас децентралізації, цей процес треба завершити. Бо якщо знову заберуть гроші у громад, села вимруть за років 40. До них нікому немає діла.

Для того, щоб люди в Басах проголосували, наймали автобус. Та вони відмовились, їм це не треба. Люди втомились слухати політиків, втомились вірити. Бачать, що за кого не проголосуєш, легше жити не стає. Того багато просто ігнорують вибори", - каже він.

До дільниці №3 у школі проводять двоє 11-літніх хлопців з рюкзаками. Один у яскравій зеленій футболці і картузі, інший у темно сірих шортах і майці. Обоє мають вигоріле волосся. Ідуть з центра села, носили голові виборчої дільниці обід. Їх найняли.

"Ми як газєтки носили, то находили 45 тисяч кроків. Це близько 20 кілометрів. Заходили на такі вулиці, що ніколи там не були, бо не знали про них. Зате село вивчили. Є у нас така вулиця "Бідана", то вона 12 кілометрів. Як зайшли на неї, то зрозуміли, що й справді, "біда нам". Відкриваєш деякі скриньки, а там сміттєве звалище".

У приміщенні школи дільницю зробили у спортивному залі. Голова комісії підводить до столу зі списками виборців з восьми вулиць Білозір'я і з хутора Баси. На 15:49 з поселення свій голос за кандидатів у депутати Верховної Ради віддали 3 осіб. Під кінець виборів на 3 дільницю всього прийшли 6 людей.

×