"Чернігов горів! Фосфорниє бомби скидали" ‒ як "мобільні медики" рятують українців в селі, яке РФ рівняла з землею

32

10 грудня відбувся черговий виїзд групи благодійного проєкту "Мобільні лікарі". Медики надають допомогу мешканцям деокупованих територій України.

Лікарі на пересувній клініці відвідали село Киїнка на Чернігівщині. Місцеві мешканці отримали безкоштовну консультацію, пройшли необхідні обстеження та здали аналізи. Окрім цього, селянам надали ліки за призначенням.

Проєкт організував благодійний фонд "Диво.юа". Під час боїв за Чернігів село Киїнка було одним з тих, що взяло на себе основні удари ворога. Російська армія зруйнувала багато житлових будинків у селі та обʼєкти цивільної інфраструктури.

Єдина лікарня Киїнки зазнала значних пошкоджень і перебуває у стадії ремонту. Амбулаторія в селі тільки нещодавно відновила роботу.

Понад 100 жителів села Киїнка змогли пройти діагностику, отримати консультацію лікаря та безкоштовні лікарські засоби. Медики приймали людей у спеціальному траку й у обладнаній організаторами амбулаторії

Кореспондентка Gazeta.ua побувала у Киїнці та дізналася, як живуть люди за 80 км до кордону з Білоруссю та на що скаржаться лікарям.

АЛЬТАНКИ Й ГЕНЕРАТОР

До села Киїнка зі столиці 145 км. Їдемо майже 3 години дорогою через Вишгород, бо нову трасу перекрили напередодні. Місцями шляхи розмило від негоди та опадів, а вирви в асфальті не встигли залатати після російських обстрілів.

На підʼїзді до села за вікном видно зруйновані ворожими ударами будинки, чорні спалені домівки без мешканців. Підкреслює похмурі краєвиди дрібний дощ та туман, що приглушують кольори довкола. Окрасою цього регіону є густі соснові ліси, розкидані обабіч дороги. Темно-зелену хвою вкрили пухкі "подушки" білого блискучого снігу.

 

Населений пункт розташований за кілька кілометрів від Чернігова. Тому Киїнка взяла на себе основні удари ворога та опинилася фактично на лінії фронту. На вʼїзді в село зустрічають хати, розбиті снарядами танків і "Градів".

Головною дорогою проїжджаємо вглиб і потрапляємо в центр Киїнки. На перехресті стоїть будинок культури із лимонним облицюванням, автобусна зупинка без лавок та накриття, звідки відправляються маршрутки на Чернігів.

 

З протилежного боку під високими оголеними деревами трохи на підвищенні стоїть місцевий продуктовий магазин. На ґанку встановлені деревʼяні альтанки, лак з яких вже почав облазити від вологої погоди. З магазину один за одним виходять селяни, у руках несуть важкі пакети з продуктами. Люди одягнені переважно в речі похмурих кольорів і теплі куртки – попри плюсову температуру на дворі, холодне зимове повітря щипає за руки і ніс.

Одразу за магазином зупиняємось біля невисокої будівлі з великими скляними дверима й вікнами до самої підлоги. Місцева амбулаторія на вигляд майже нова. Дах перекрили металочерепицею бордового кольору, а стіни оббили пластиковою молочною вагонкою.

Праворуч за амбулаторією чути рев двигуна – це працює великий червоний генератор, доки у селі планові відключення світла. Перед генератором за парканом з трьох жердин ремонтники лагодять електричний деревʼяний стовп, а потім починають зривати дрелькою потрісканий асфальт.

Фото: Тарас ПОДОЛЯН

Велику білу вантажівку благодійники переобладнали під мобільний лікарський пункт, поставили біля входу в медзаклад. Складається вона з двох однакових за розміром модулів – кабінет ультразвукової діагностики та лабораторія.

КЛІНІКА У ВАНТАЖІВЦІ

Проєкт "Мобільні лікарі" заснував фонд "Диво.юа" за підтримки фармацевтичної компанії "Фармак". Ідейним натхненником став підполковник військової медичної служби Ігор Жуков. Чоловік зустрічає біля траку, одягнений у теплий светр та сіру жилетку з емблемою проєкту на спині та фонду на грудях.

– З початку війни, як і будь-який благодійний фонд, ми займалися різними напрямками, – зізнається Жуков, поправляючи великі окуляри. – Оскільки основним напрямком моєї діяльності, моїх компаній було медичне обслуговування, ми вирішили це все переставити "на колеса" і організувати такі виїзні шпиталі.

"Мобільні лікарі" надають різні види медичної допомоги. Пацієнти можуть проконсультуватися з сімейним лікарем, терапевтом, оцінити свій стан здоровʼя та пройти пройти необхідні обстеження.

 

– Те, що ви бачите, це маленька частина проєкту, самий початок, – розповідає Ігор і показує на білу вантажівку. – Вона комплектується за модульним типом. У нас поки що є одна вантажівка, зараз готується друга з трошки більш ширшим комплексом послуг, які ми можемо привезти до пацієнтів. Ми не тільки можемо зробити забір біоматеріалу для проведення аналізів, а й одразу на місці видавати ці аналізи. Давайте покажу, що у нас тут є.

Ігор піднімається на відкидні двері вантажівки і відчиняє двері кабінету УЗД. У невеликому за площею модулі досить тепло й просторо. Під стіною розмістили лікарняну кушетку і застелили її простирадлом мʼятного кольору. Поруч поставили сучасний апарат для діагностики і стілець для лікаря.

 

– У будь-якому приміщенні можна провести забір біоматеріалу, а потім пробірки доставляються у другу частину вантажівки, – продовжує розповідь Жуков.

Лабораторія може надавати комплекс послуг в рамках загальноклінічних аналізів – біохімічні, гормональна панель, мікроскопія, аналіз сечі, крові тощо.

– Здається, що вона маленька, але достатньо потужна. З розрахунку на те, що ми виїжджаємо і сама лабораторія має спроможність до 100 пацієнтів на добу. Тут працюють лікар і його помічник. Цього достатньо, щоб обстежити таку кількість людей.

Під самим входом в лабораторію стоїть білий мінівен. Всередині є компактна мобільна аптека, де жителі Киїнки зможуть отримати необхідні ліки безкоштовно за рецептом.

 

– Завдяки нашим партнерам ми надаємо лікарські засоби. За призначенням лікаря розподіляємо їх серед пацієнтів, які приходять на обстеження. Ми не конкуруємо з державними закладами охорони здоровʼя, а допомагаємо їм в тій частині, у якій вони не можуть надавати допомогу, з огляду на ситуацію, що склалася. На більшості територій України саме не вистачає лікарів. Сімейним лікарям потрібні підстави, щоб встановити діагноз, перелік лабораторних обстежень, якісь інструментальні обстеження.

РЕКОРД

До другого модуля піднімаємося невисокою складною драбиною. У лабораторії лікар вже запустив перші дослідження. Юрій Богатир працює в лабораторній діагностиці з 2000 року. Під довгий білий халат вдягнув блакитну фліску, а в кишені тримає напоготові дві ручки – синю та чорну. Сьогодні планую вийти на рекорд, зізнається чоловік.

– Тут я можу проводити декілька типів досліджень – гематологічні на цьому аналізаторі, біохімічні на цьому, – показує долонею на прилади на столах. – Імуноферментні і коагуляцію крові. Усе обладнано – є мікроскоп, є центрифуга. Аналізи вже понабирали, приступаю до роботи. Аналізи швидко робляться – якісь за кілька хвилин, якісь 15 хвилин. Апарати видають мені чек, я підписую його, відповідно до пробірки, видаю туди. Спеціальна людина переносить все на красивий бланк і віддає пацієнту. Людина далі йде до терапевта, який призначає лікування.

 

На столі біля обладнання стоять на підставках скляні пробірки з підписами на клейких стікерах. У коробках зберігають пусті ємності, а в пакетах акуратно складені сині рукавички.

– Минулого разу було 35 людей. Намагатимуся справлятися, але воно швидко робиться, усе залежить від моєї рукастості.

 

Щоб пройти обстеження в мобільній лабораторії, достатньо просто підійти до вантажівки та записатися на прийом до лікаря. На кожного пацієнта
складають медичну карту. У Київці медики приймають пацієнтів в амбулаторії.

У широкому вестибюлі медзакладу ще до приїзду лікарів селяни вже почали займати чергу. Велику залу заливає холодне світло з вулиці, під вікнами на довгих лавках сидять літні жінки й чоловіки. Спілкуються між собою й не поспішають знімати верхній одяг.

У вузькому коридорі перед кабінетами поставили стіл для реєстрації пацієнтів. Жінка у рожевому светрі та червоній хустці, завʼязаній на підборідді, сідає на стілець. Довго намагається згадати, які ліки приймала востаннє і чи має хронічні захворювання.

 

Трохи далі уже з медичними картками у руках люди вишикувались у черги до кабінетів. У першому – беруть кров з вени та пальців. У кімнаті за ним проводить консультацію терапевтка.

– Вам потрібно підвищити фізичну активність, присідати вранці, – каже чоловікові, років 65 на вигляд, лікарка і підбадьорливо всміхається.

– Ох-ох-ох… – важко зітхає пацієнт у вʼязаному светрі, здивовано закочуючи очі догори.

 

Найбільшою популярністю користується кардіолог. Черга на ЕКГ стрімко зростає і медики вирішують відкрити ще один кабінет.

ЗРУЙНОВАНА ЛІКАРНЯ

У селі працює до пʼяти магазинів. Продають хліб, молочні продукти, крупи, морожене мʼясо, солодощі, сири та ковбаси. Ціни останнім часом значно зросли, зізнаються місцеві. Найбільше подорожчали яйця.

Продукти у темній залі магазину з оббитими лакованою вагонкою стінами в купі розкладені за скляними прилавками. Крупи, макарони виставили на деревʼяних полицях. Борошно тут можна купити за 45 грн, так само коштує пастеризоване молоко.

 

Мʼясо та риба у магазині біля амбулаторії – тільки морожені. Ціни вказані на неоново-жовтому ціннику за списком, позиції перераховані російською. Куряче філе коштує 158 грн за кілограм, крила – 65 грн, скумбрія – 160 грн, курячі стегна – 77 грн, а готові ковбаски для грилю – 139 грн.

Поряд за барною стійкою стоїть кавова машина. Тут же можна купити міцний алкоголь і пиво.

Продуктові магазини не працювали у березні, бо село фактично було у колі бойових дій. На початку повномасштабного вторгнення Чернігівщина стала однією з перших цілей для російської армії. Ворог намагався захопити обласний центр – тому не нехтував жодними засобами на шляху до Чернігова. Найбільше обстрілів зазнали околиці міста, серед яких і Киїнка.

 

Російські окупанти так і не змогли зайти в село, їх зупинили українські військові та місцева територіальна оборона на вʼїзді. Щоб "пробити" дорогу до Чернігова, росіяни обстрілювали Киїнку з "Градів", танків та зенітно–ракетних комплексів. Били по житлових будинках та цивільних спорудах.

Один із снарядів влучив у магазин і зруйнував дах. Ще один – у щойно відремонтовану будівлю амбулаторії. За кілька місяців після звільнення Чернігівщини її вдалося відновити за підтримки волонтерів. Так само відновлення потребують і будинки селян, деякі досі стоять без вікон або з пошкодженим дахом.

 

В амбулаторії відвідувачів стає дедалі більше. Ближче до обіду на прийом до медиків приходять мами з дітьми. Біля вікна в кінці коридору контролює процес Євгенія Піддубна, директорка з корпоративних комунікацій "Фармак". Жінка одягнена у яскраве синє худі з білим тризубом на грудях. Патріотичний образ доповнила яскраво-жовтою спортивною курткою.

– Деокуповані території довго оговтуються від того жаху, який їм довелося пережити. Найстрашніше, коли без допомоги лишаються люди похилого віку, – розповідає Піддубна. – Доступ до медичного огляду та ліків – це базова потреба та право кожної людини. Тому завдання проєкту "Мобільні лікарі" полягає у двох важливих аспектах: надавати доступ до лікування там, де це зараз найпотрібніше, а також привертати увагу широкої спільноти до цієї проблеми. Таким чином можна об'єднувати більше людей, організацій та бізнесів для її вирішення.

На деокупованих територіях росіяни розбомбили або розграбували аптеки. Наявність мобільних клінік зможе покрити базові потреби громадян.

– Виїзди можуть бути не такими частими, але це суттєва допомога, – зізнається Євгенія. – Зустрічати перемогу здоровими набагато краще, ніж хворими. Люди як хворіли до війни великої, так хворіють і зараз. Зима, холодно, сніг – це викликає загострення вірусних недуг. Люди потребують ліків також від грибкових інфекцій, серцево–судинних хвороб. Для нас важливо надати людям доступ до різних препаратів.

 

Фармацевтична компанія стикнулася з викликами війни, зокрема з подорожчанням ліків, згадує жінка.

– Ми до останнього стримували ціну на ліки. Але потім довелося підняти вартість, щоб не працювати в мінус. Сподіваємося, що скачків курсу вже не буде. Ми розуміємо, якою соціальною є ця група товарів, і намагаємося стримувати ріст вартості для населення, – каже наостанок Піддубна.

АРМІЯ НА КОРДОНІ

Другим в чергу на кардіограму стоїть високий літній чоловік з густими сивими вусами та великими синіми очима. Одягнений у картату сорочку з блакитними та білими смужками, у руках тримає щойно сформовану медичну картку. Щойно підходимо ближче – його вуста розпливаються широкою привітною усмішкою.

74-річний Андрій Овчаренко не виїжджав із села після повномасштабного наступу Росії. 24 лютого чоловік вранці слухав радіо і почув, що росіяни перетнули кордон і зайшли в село Дніпровське.

 

– У мене там знайомий живе, – розповідає чоловік. – Сказав, що вертольоти літають, а у нас ще обстрілів не було. 26-го, 27-го (лютого. – Gazeta.ua) вже наближались вистріли і вони вже подошли к Чернігову і бамбілі його. Ми бачили, як Чернігов горить! Вони там фосфорниє бомби скидали. Воно світилось так, шо аж страшно.

Уже 28 лютого росіяни обстріляли "Градами" околиці Киїнки, щоб протистояти опору українських захисників. Однак зайти в село так і не змогли.

– Вони обойшли в Коцюбинськом, тоді на Шеставицю. А в Киїнці тут бої були на трасі, – згадує Овчаренко. – Ми не знали, куди нам їхать, у нас дочка тут, зять поліцейським. Нас вечором накрили, так ми в погребі були, сиділи. У нас не було холодно, бо твердотоплівний котьол на дровах.

 

Ворожий снаряд влучив у господарчий сарай Андрія Овчаренка.

– Побило 28 листов шифера, коробку. Не знаю, шо воно прилетіло. Потом із Шетавиці стріляли рускіє, а наши були на трасі в Слободі. Усе літало через Киїнку, – пояснює селянин. – Наша тероборона їх зустрічала тут, то вони й обстрілювали. Дуже багато у нас погоріло, дома побиті стоять. У лікарню попали, стріляли конкретно в центр.

Чоловік зізнається, що раніше місцеві жителі часто їздили в Білорусь за покупками. Навідувались за кордон ледь не щотижня. Андрій проходив службу у Мачулищах Мінської області.

– Вони з Мачулищ самальоти пускають. Істрєбітєлі звідти подимались і бомбили Чернігів. Хто міг подумать, що вони нападуть? В чотири години ще спали, а потом у пʼять подзвонили мені і сказали: "Война". Там знов збирають на кордоні армію, канєшно страшно. Якщо знов наступлять, то вили візьму – і піду захищать.

 

Чоловік прийшов до лікаря, бо постійно відчуває тривожність. Не можу заснути, каже схвильовано.

– Виключають світло. Думаю, задрімаю, а не можу. Невозможно! Це все від бомбьожок, все ходором ходило, – розповідає Андрій і його зморшкуватою щокою стікає сльоза. – З минути на минуту або погреб завалиться чи хата. Так вже хочу, шоб закончілась ця війна.

Чоловік ледь не пропустив свою чергу до кардіолога – в останню мить зміг зайти у двері кабінету. Надворі під входом сховались від дощу під дашок люди, які вже отримали допомогу і чекають аналізів. Тримають прозорі пакети з коробками ліків.

Прийом лікарі проводитимуть до пізнього вечора. Доки не оглянуть усіх пацієнтів – залишатимуться у селі.

×