Чортків на Тернопільщині - одне з найбагатших міст області. Ціни тут вищі, ніж в інших райцентрах. Малий та середній бізнес тримаються переважно на грошах місцевих заробітчан.
"Коли були останні вибори до Верховної Ради, бабці в одному борщівському селі повиходили в неділю з церкви та й кажуть: "Ну то за кого голосувати?", - "Та, певно, за того Барну (Олег Барна, "Блок Петра Порошенка". - Gazeta.ua), бо Чортків за нього голосує. А вони там щось розуміють". Чортків - це поважно", - розповідає міський голова Володимир Шматько, 30 років.
Зранку приймає у себе в кабінеті. Стіни прикрашені картинами із зображенням чортківських краєвидів та старої архітектури. На довгому столі - підставка з прапорцями різних держав. На полиці шафи - велика ваза із сотнею ручок, які колекціонує мер, нагороди. Зокрема, кубок з кришталевим м'ячем. Володимир - кращий воротар серед міських голів Європи.
"У нас було чотири військових частини. Зараз одну відновлюємо. Багато підприємств харчової промисловості, швейна фабрика, горілчаний завод. Сьогодні Чортків - це малий і середній бізнес. Є велика лікарня, - продовжує мер. - У нас величезна проблема з кадрами. Вчора прочитав, що на Варшаву з Тернополя виходить по два автобуси щодня. До Польщі і Росії їздять на сезонну роботу. До США - по ґрін-картах і туристичних візах. Дуже багато чортківчан у Лондоні.
Сьогодні не можу знайти двох архітекторів, земельника, толкового юриста. Нема спеціалістів для житлово-комунальної сфери. Великий недобір у поліцію. Бо зарплати невеликі".
Середня зарплата чортківської продавчині у магазині - 3-3,5 тис. грн. Простий спеціаліст у міськраді отримує 2,8 тис. грн. З Польщі привозять щонайменше $500 за місяць - 13,6 тис. грн.
За офіційними даними, у кожній третій чортківській родині хтось на заробітках. На думку мера, більше - з 30 тис. мешканців виїхало 8-9 тис.
"Масова еміграція - найбільша катастрофа для України. А тут ще й мадяри на Закарпаття наступають. Кажуть, що це їхня територія. Карту поляка роздають наліво-направо. У Чорткові заплати тисячу доларів - і ти громадянин Румунії", - додає Володимир.
Після обіду їдемо з Володимиром через місто. Блискуча біла автівка завертає до православної церкви Святої Покрови під горою. Зовнішні стіни храму розмальовані сценами з Біблії. З динаміків надворі лунають церковні наспіви. Поруч височіє дзвіниця. На задньому подвір'ї - викладені доріжки, дзюрчать фонтани. З двох джерел люди набирають воду у пластикові бутлі. Більшість грошей на реставрацію храму дали українці з-за кордону.
Дорогою назад Володимир кілька разів зупиняється: говорить таксистам, що припаркувалися у недозволеному місці, сварить у приватному секторі господарів, з подвір'ї яких на кілька вулиць смердить дим з вогнища.
Старою бруківкою на центральній пішохідній вулиці бігає зграя безпритульних собак. Сітілайти рекламують ювелірні вироби та місцеві ресторани. Чоловіки розвозять тачанками на склади коробки з товаром - після обіду вуличний базар закінчив торг.
Центр Чорткова - переважно дво- та триповерхова забудова XIX - початку XX ст. Серед неї височіє Домініканський костел XVII ст.
"Це було і єврейське містечко - маємо дві синагоги, - розповідає Володимир Шматько. - Є австрійська система освітлення: в бочку заливали газ, звідти по трубах розходився до ліхтарів.
Коли я був головою Білої (село біля Чорткова. -Gazeta.ua ), на Великдень постійно носили одиноким людям святкові кошики. Зайшли до однієї бабусі. Вона мені й розказала: "Знаєте, чим відрізнялася жінка з Чорткова від приїжджої з-за Збруча? Остання була у куфайці, підперезана шнурком. У Чорткові панувала польська культура. Хай жінка була бідна до нитки, та знаходила гроші на ремінець під колір сумочки".
За переписом населення 1931-го року переважну більшість у місті складали поляки та євреї. З польських часів тут залишилися стіни замку XVI ст. Щоб дістатися до нього, піднімаюся під гору. Всередині спускаюся крутими кам'яними сходами і блукаю між холодних стін.
"У мене амбітний план - дати виклик Кам'янцю-Подільському, - говорить мер міста. - Ми розміщенні на вдалому логістичному шляху, міжнародній трасі до Чернівців. Через нас усі їдуть на Буковель. Мають сюди заїжджати і лишати тут свої гроші. Для цього треба бренд Чорткова продати".
"Один день туристу тут ще може бути цікаво. Але не більше. Великий плюс нашого міста - за 10 кілометрів одні з найкрутіших у Європі печери. Поруч - найбільший в області водоспад на річці Джурин. Наш замок", - розповідає 38-річний Андрій Вітюк, співвласник ресторану "Пан Чортківський" та піцерії "Престо". Сидимо у блякло освітленій залі ресторану в самому центрі міста. Він - один із найуспішніших тут та найбільш популярний серед туристів. Для дизайну використали антикварні речі, старі фотографії - усе розповідає про історію Чорткова.
Зараз Андрій із компаньйоном Василем будують на горі над містом оздоровчий заклад з чанами.
"Якби держави не стало, то Чортків на своїх запасах ще років 50 протягне, - говорить Андрій. - Тут є певний рівень. Їздив на Донбас ставити з нашою церквою виставу. Там відчув, ніби потрапив у радянське дитинство. Коли сюди приїжджають звідти, то приємно шоковані".
Повний репортаж з Чорткова читайте у найближчих номерах журналу Країна
4 
35413
Коментарі