У людини немає іншого виходу після падіння до низу, як підійнятися нагору. Так вважає вінницький священик української православної церкви Назарій Давидовський. Gazeta.ua відібрала найскравіші цитати про життя, церкву та кохання.

 

Коли людина падає на дно, шлях один — підійматися нагору. В неї немає іншого вибору.

В дитинстві любив гратися в священика. Одягав пелюшку на себе, з погремушок робив кадлио і ходив по хаті.

Осмислене бажання стати священником прийшло в університеті. Я знав, що не буду сидіти лише на парафії, а робитиму багато чого для людей, працювати з людьми, вчити їх.

В два роки почав співати. Самий яскравий спогад дитинства, що я забирався на паркан і співав для дівчини, яка жила через дорогу. Перша пісня — многая лєта.

В п'ять років відчув себе зіркою. З концертом приїхав Павло Зібров. Він забрав мене на сцену, і я почав підспівувати пісню "Хрещатик". Тоді його репертуар знав напам'ять, бо мій батько товаришував з ним та разом співав. Тоді відчув, що мені подобається бути в центрі уваги.

У 20 років задумався про смерть. Про те, що ми не вічні. Саме тоді надовго відірвався від дому, почав жити в іншому місці, тому вперше переосмислював. Ще застудив спину, мав сильні болі. Всі лікарі, до яких звертався не бачили проблеми, а мене боліло. Після того почав осмислено життя наповнювати змістом.

Відчуваю відповідальність за своїх учнів. Це майбутні вчителі музики, які підуть в школу. Треба їм привити любов до батьківщини, культури, мови, співу. Бо ті діти потім будуватимуть Україну.

Кожен момент в житті — унікальний. Сьогодні вже не буде повторено. Це увійде в історію.

Людина повинна мати і позитивний і негативний досвід. Це допомагає розвиватися, з чимось порівнювати. Якщо буде все однаково добре, людина перестане розвиватись.

Хочу лишити слід в житті. Зрозумів, що для цього треба трудитися для людей та допомагати їм. Саме тоді виникло осмислене бажання стати священником.

Принципово не хочу покидати Україну. Коли навчався у Києві, навіть не хотів туди переїжджати. Мені рідна Вінниця, бо тут багато нереалізованих планів.

Викладацька діяльність — недооцінена в нашому суспільстві. Я відповідаю за майбутнє моїх студентів. Вони — зерно, яке буде сіяти знання іншим.

Вдячний Богові за непростий шлях, який доводилося проходити. В училищі, університеті не вірили, що я зможу стати священником та музикантом. Це і дало стимул стати тим, ким я є. Своє життя порівнюю з боксом. Є таке поняття, як андердок (людина, на яку ніхто не робить ставок і вона програє). В моєму житті часто була ця ситуація, коли на мене не ставили ставок. Коли я вчився в училищі, то деякі викладачі казали, що мені музика не треба. Я не буду займатися. Коли я закінчив університет і приїхав працювати у Вінницю, казали, що не стану дерегентом. Це стимулювало працювати.

Ціна успіху — недоспані ночі та витрачене здоров'я. Це себе виправдовує. Все одно помремо.

Зрада починається в голові. Вона рйнує стосунки. Будь-які чи то дружні чи сімейні. Повернутися до того, що було стає неможливо.

Гроші — це не ті папірці, які б спонукали мене від чогось відмовитися. Якби дали зараз мільйон, витратив на благодійність. Якраз в училищі не вистачає фортепіано.

Любов — те, чим керується людина. Навіть вдома мити посуду без неї неможливо. Тякщо робити справу без любові, вона перетвориться на муку.

Вперше закохався у п'ять років. Через дорогу жила дівчинка Оля. Вона на рік була старша за мене. Щоб привернути до неї уваги, вилазив на паркан і співав серенади.

 

В юності ми кохаємо очима. Знайома каже: "Кохання — це коли ти в людині любиш себе, і ти любиш ті речі в неї, які відмінні від тебе".

Смерть — це початок нового.

Найкраща смерть — тиха. Коли ти примирився не тільки зі своїми близькими, а сам з собою, своїми недоліками. Найгірша — в злості, образах, коли людина не змогла зібрати любов до купи.

Бог — як батько для мене. У нього набагато більше милості, ніж ми думаємо. Він терпить наші гріхи і любить нас.

Священник — це людина, у якої кредит довіри вище, ніж у інших.

Немає нічого в тому, щоб священник співав та навіть викладав у виші. Після радянського Союзу, коли священникам не дозволяли виходити за межі церковної огорожі в рясі, мій батько виходив на сцену і співав пісні. На початку 90-х до цього суспільство було не готове.

Найбільший страх — втратити власну самоідентичність.

Бачу віщі сни. Одна людина, яку я знав, довго хворіла на рак. І під ранок побачивв сон, що ця людина зі мною спілкується. Відчув, що цієї людини вже немає. Тоді ж цієї людини не стало.

Брехні не люблю. Якщо треба збрехати, я промовчу.

Стосунки між людьми повинні завершуватися вихованням дітей. Погоджуюсь з тим, що є громадянські шлюби, але підтримую церковний шлюб. В древності навіть таїнства вінчання не було. Кохані просто йшли засвідчувати свої почуття перед Богом, священиком та людьми.

×