У Дашеві Іллінецького району вже 56 років працює заклад, головним завданням якого є забезпечення дітей, що мають особливі освітні потреби, відповідним рівнем дошкільної та загальної середньої освіти.
Раніше це була школа-інтернат, а зараз – навчально-реабілітаційний центр. Очолює його 45-річна Алла Коваленко.
Говоримо з нею про особливості роботи, досягнення та проблеми.
– Зі зміною назви закладу, змінився й підхід до навчально-виховного процесу, хоча ми продовжуємо працювати за програмою і штатом школи-інтернату, – розповідає Алла Леонідівна. – Впевнено можу сказати, що в нас діти не готуються до життя, а повноцінно живуть.
Насамперед забезпечуємо безпеку дитини. Потім – саморозвиток, самореалізацію, самопізнання та освіту. Навіть якщо дитина не навчиться читати й писати. На жаль, у нас такі випадки є. Вона навчиться жити в суспільстві.
Багато наших діток мали комплекс меншовартості. У їхніх голівках засіла думка, що вони не такі, що не можуть прагнути жити краще. Довелося докласти чимало зусиль, аби винищити його. Адже, якщо дитині комфортно, вона почуває себе особистістю.
Чим ваш заклад відрізняється від інших подібного спрямування?
– У нас успішно працює проект "Зелена школа". Вже два роки як облаштували компостну яму. Сортуємо сміття: органіка, макулатура, пластик, тверді побутові відходи. Не палимо листя.
Один раз на два роки беремо участь у конкурсі поробок. Раніше возили різні букетики зі штучних матеріалів чи щось подібне. Виставляли вироби, що не несуть практичного навантаження, є шкідливими для навколишнього середовища та коштують досить дорого. Для чого? Дізналися, що 60% небезпечних викидів потрапляють у повітря від діяльності підприємств легкої промисловості. Тому організували повторну переробку текстильних виробів. Із старих джинсів шиємо сумки. Із шерстяних спідниць, які знайшли на горищі, виходять класні фартухи в їдальню та на уроки трудового навчання. Зі шматків тканини – крісла. Не знаю, як це піде на конкурсі. Але саме ці вироби будемо презентувати.
Дорослі сильно помиляються, коли змушують дітей щось робити, а не роблять цього самі. Тому все у центрі відбувається спільно. Якщо вирішили створити клумбу, то робить її вчителька разом із дітьми. Якщо у школі "Олімпійський тиждень", то крос біжать всі. На перервах у теніс грають і вчителі, і вихованці.
Вчимо дітей змінювати світ.
Щоб показати іншим, як живемо, створили сторінку у "Фейсбуці" "Дашівський навчально-реабілітаційний центр". Висвітлюємо на ній всі наші заходи.
Маємо підтримку селищної ради. Нас завжди запрошують брати участь у різних святах. Цьогоріч до Дня вишиванки ми організували флешмоб у центрі Дашева.
У селищі є прекрасна станція юних техніків. Всі наші діти займаються там безкоштовно. Директор станції Олександр Горбатюк каже, що наш Тарас Муць з будь-якої колоди може зробити макет корабля. Саме Тарас, Дмитро Погорілий і Владислав Синицин стали призерами обласного конкурсу технічної творчості. Їхні досягнення також відзначила Дашівська ОТГ.
Співпраця з СЮТ переросла в те, що у розклад ми ввели гурток "Початкове технічне моделювання".
Чи не було важко педагогам зорієнтуватися в нових умовах?
– Мені пощастило з колективом.
Однією з моїх принципових вимог є спеціальна освіта. Всі, хто приходить працювати в центр, розуміють, що тут діти з особливими освітніми потребами. Тому майже всі фахівці вже мають або отримують другу вищу освіту. Зараз 8 осіб навчаються.
Колектив омолодився. А з молодими легко працювати. Вони вільні в думках, ідеях. Я повністю довіряю колегам. Ніколи не втручаюсь у творчий процес.
У нас немає, що хтось каже: "Я не буду фарбувати паркан чи майструвати ігровий майданчик, бо в мене дві вищих освіти". Все зроблено руками працівників центру.
Розуміємо: якщо ми не зробимо, не зробить ніхто.
Наша філософія: зроби чистим простір навколо себе. Це ж так просто.
Скільки вихованців у школі?
Сьогодні – 102 дитини. Від чотирьох років (дошкільна група) і до 10-го класу.
Чим раніше дитина потрапляє в наш заклад, тим легше проходить корекція.
Як проходить день у центрі?
О 7-й – підйом. Застеляють ліжечка. Зарядка. Сніданок. Хвилин 15 прибирають свою територію. У дітей повинна бути звичка доглядати те місце, де живуть.
О 8:30 починаються уроки. Після третього уроку – полуденок. До речі, діти кажуть, що найкраще годують у нас. І за це я вдячна працівникам кухні.
У другій половині дня працюють гуртки.
Кожен тиждень має якесь інформаційне наповнення.
Більшість дітей живуть тут. Але місцеві на ніч повинні повертатися додому. Вони не залишаються на вечерю.
Так вимагає закон. Для того, щоб піднімати батьківську відповідальність. Окремі батьки йшли на це дуже важко. Бо їм вигідно, аби діти жили деінде, а вони отримували на них гроші. Соціальні служби ведуть роз'яснювальну роботу з такими горе-батьками. Але результату немає. У батьків багато прав. Прикро, що дуже мало важелів, щоб результативно контролювати їхні обов'язки.
На канікулах дітей у закладі немає. Добре, що держава фінансує літнє оздоровлення. Два роки поспіль наші вихованці відпочивали на березі моря.
Не уявляєте, як приємно чути, що наші діти в таборі організовують збирання кришечок від пляшок, бо ті йдуть на виготовлення протезів. Що самі влаштовують концерти, вигадують художні номери.
Я зрозуміла: наші діти не просто адаптовані до суспільства, а несуть певну відповідальність за те, що відбувається в ньому. Вони вирішують і можуть змінювати світ. Це вже зовсім інша історія. Це те, чого ми прагнемо.
Упровадження інклюзивного навчання в школах не ставить під загрозу існування центру?
– Категорично не ставить. За законом, інклюзія – не обов'язок батьків, а їхній вибір. Після висновку фахівців батьки самі вирішують, де їхній дитині буде краще.
Заклади для дітей з особливими освітніми потребами є в усьому світі.
Як підтримуєте зв'язок із батьками?
– Ми на постійному зв'язку. Навіть мій номер телефону мають зацікавлені батьки. Є чудові батьки, які цінують нашу роботу, живуть життям своїх дітей.
Проте є й ті, яким не до дітей. Там уже важче контактувати.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Співпрацюємо із США. Двічі на рік діти їздять туди відпочивати"
Є випадки жорстоких бійок між дітьми?
– Діти весь час на очах. Намагаємося контролювати. Звичайно, можуть посперечатися. Але випадків булінгу не було.
Як готуєте дітей до дорослого життя, до ведення побуту?
– Уже маємо можливість самостійно обирати освітні програми, які підходять нашим дітям.
Учні вивчають квітникарство, столярну та кравецьку майстерність. Ці профілі залишимо. Вважаємо, що вони в майбутньому можуть дати дітям досить непоганий шматочок хліба.
Є соціально-побутове орієнтування, але воно не настільки охоплює адаптацію, як хотілося б. Тому зараз власними силами готуємо клас, де діти вивчатимуть обслуговувальну працю. Вже підвели воду, провели каналізацію. Закуповуємо все необхідне для навчання дівчаток сервірування святкового столу, вміння приймати гостей. Із часом хочемо придбати перукарське крісло. Ідей багато. Втілюємо їх у життя. Налагоджуємо співпрацю з освітніми громадськими організаціями. Віримо, що вона допоможе надати ширший спектр послуг вихованцям центру.
2 
Коментарі