Чому усміхаєшся, коли вітерець принесе тобі запах давнього, трохи не дитячого кохання? Бо знаєш, про що писати колонку для "Газети по-українськи". До чого тягнуться руки, коли мама розповідає чудну бувальщину? До ручки — записати її для колонки в "Газету по-українськи". Чого радієш, коли черговий кавалер на побаченні встругує дурницю? Бо усміхаються читачі колонки в "Газеті по-українськи".
Життя з колонкою почалося для мене майже п"ять років тому, незабаром після запуску газети. Я писала листи кумі, портрети людей, які траплялися на шляху, історії мої й чужі, страхи, переживання, надії. Уперше пояснюючи, яким він бачить проект "Авторська колонка", редактор казав: "Ти, Свєто, пиши таке, про що трохи соромно розказувать". Думаю, принаймні в цьому я перевершила його сподівання.
Найкраще джерело натхнення — це мама
За ці п"ять років мене не раз розчулювало, коли люди казали: ось, відкрила для себе цю колонку і цілий день читала весь архів на веб-сайті. Іноді куди цікавішими за колонку виходили коментарі. Хто дякував, хто лаяв, хто розповідав подібні випадки зі свого життя, хто пропонував себе в женихи (не лишаючи номера телефону), хто радив не писати, а краще зварити борщу, хто обговорював розмір моїх грудей, а інші знаходили нові деталі в одній і тій самій фотографії. Подібного інтересу до того, як виглядають мої колеги-чоловіки, й близько не було!
Це — моя остання колонка для "Газети по-українськи". З нетерпінням чекатиму на появу нової авторки. І буду насолоджуватися текстами Миколи Рябчука, Андрія Бондаря та Віталія Жежери. А зараз щиро дякую всім, хто мене читав, і хто любив, і хто ні, хто хвалив і хто плювався. Я багато чому навчилася за час співпраці з "ГПУ"". І ще раз пересвідчилася: найкраще джерело натхнення — це мама.
1 
1
Коментарі
81