Привіт, кумо! Відсвяткувала свій 32-й день народження на фестивалі в англійському замку. Якось уже років сім так виходить, що на свій бьознік я десь поза межами постійного місця проживання. Спершу, бо просто не було з ким святкувати. У Лондоні мною майже ніхто не переймався, а мандрівка нагадувала про нові можливості в житті, за які й довелося заплатити отією самотністю. А тепер я собі пояснюю це по-іншому: мовляв, у мене таке бурхливе життя, що день народження може застати де завгодно. І я зовсім не старію, а навпаки, молодшаю: ось гляньте лише, як хвацько ночую в наметі і танцюю на рок-концертах під зливою! І кості мені не ломить! (Насправді ломить.)
Роки приносять зміни, від цього нікуди не подінешся.
Коли тобі п"ять, тебе цікавить таке: звідки я взялася? Чи бувають дикі кури? Коли мені подарують чарівну паличку? Чому Дід Мороз ніколи не приходить опівночі, а лише за тиждень до Нового року на утрєннік? Навіщо люди чхають? Чи можна женитися з дівчатами, чи тільки з хлопцями? Чому не можна вирізати квіточки із фіранок? Чому плачуть дід і баба, коли мишка розбиває яєчко в казці? Чи буду я, як Ленін? Чому не можна впасти вгору?
Навіщо люди чхають?
У 17 цікавить таке: чи я кохатиму його вічно? Як вивести прищі? Чи могла б я померти за Україну? Чому кияни так деруть носа? Чому світ повний несправедливості й підступності? Якщо треба боятися і Бога, і Сатани, то кого любити?
І ось раптом усвідомлюєш, що важливі питання тебе більше не турбують, а цікавить усяка фігня. Чому ноги потіють, а руки ні? Чи можна зробити бутерброд із самої ковбаси? Чому треба відкривати рота, коли фарбуєш вії? Чому так довго до зарплати?
І якби ж то можна було сказати, що на всі інші питання я вже знаю відповідь.
5 
1
Коментарі
4