Сніг

 

Кілька років тому приїхала я до Києва по-лондонському — в благенькому пальтечку. А вдарили морози. Та й купила я коротку дублянку з коміром із песця, і недорого. У Києві такою нікого не здивуєш. Але Англія населена борцями за права тварин. Тут заходиш у вагон підземки — і піввагона на тебе дивиться з вегетаріанською ненавистю, а інша половина — з класовою. Аж песець здригається на шиї.

Але ось у Британії вдарили морози, і країна виявилася не готова. І лише я, з песцем і почуттям власної гідності, не змигнувши оком крокую  обледенілими тротуарами. Бо ми, українці, міцної закваски.

Морози і сніги засвідчили, що англійська витримка — міф. Коли на рейки випадає сантиметр снігу, поїзди стають. Уряд і поліція починають видавати народу поради не від"їздити від дому, якщо в цьому немає крайньої потреби. Тут постає питання: чи є крайня потреба ходити вранці на роботу?

Коли на рейки випадає сантиметр снігу, поїзди стають

Газети лементують про те, що скоро подорожчають харчі й нічого буде їсти. Бо картопля і ріпа, що ще чомусь лишалися в полях, померзли. У сільських магазинах закінчилися продукти. Писали про одну "нашу", яка вийшла заміж за "місцевого" і вічно забивала шафи і комори консервами й банками "про всяк випадок", а він сміявся, що тут — не СРСР. А коли село снігом занесло, то три дні годувала запасами всіх сусідів з погано прихованою радістю від того, що виявилася права.

Мені також радісно від снігу. Якщо примружити очі, щоб Лондона не видно було, а лише щось біле, то тоді здається, що я ще маленькою йду в свою сільську школу. Батько прокопав мені стежку до автобуса, стежка вузенька, а сніг вищий за мене. Картопля давно викопана, мама й тато молоді та веселі, й нічого ще не страшно. Хіба програти в сніжки.

×