Приятель прислав електронною поштою фотографії дивовижних структур із бляшанок. Десь у Нью-Йорку, на виставці дизайну й будівництва, люди вирішили позмагатися, хто складе з жерстянок цікавішу фігуру — тут і удав, і метелик, і якийсь НЛО, і русалка. Все мені сподобалося, одне тільки було не так: надто різнокольорові бляшанки допускалися до участі в конкурсі. А от якби можна було будувати тільки салатом із морської капусти, то я знаю, хто виграв би такий конкурс — продавщиці овочевого магазину поблизу общаги N17 в Києві.
В університет я вступила 1993-го. Жерти було нічого. Батько повіз мене в Київ із чотирма торбами якихось речей і відром картоплі. На першому курсі дієта саме з неї переважно і складалася, хіба що моя сусідка по кімнаті постійно заварювала кропиву, яка їй від чогось мусила допомагати, але не допомагала. В магазинах майже нічого не було. Зате височіли художньо вибудувані замки, башти і стіни з численних банок салату "Дальневосточный". Інколи, після стипендії, я купувала його, щоб додати до картоплі, бо чула, що там є йод, а це добре для післячорнобильського Києва.
Я знайшла кращу роботу і виїхала з общаги
За пару років я знайшла невеличкий підробіток, і на перше місце вийшла інша проблема: протеїн, кількість якого в моєму харчуванні коливалася близько нуля. Я почала раз на три дні купувати оселедець. Але приятель мого друга Паші мав талант приходити, коли мене не було, і з"їдати оселедця. Зрештою я знайшла кращу роботу і виїхала з общаги.
До чого я це все? А просто дістали ті, хто ниє, що жити в Україні стає все гірше й гірше. Це не так. І приятель мого друга Паші, і сам Паша, і всі, кого я знаю, цілком можуть тепер самі купити собі оселедця.
1 
1
Коментарі
45