Привіт, кумо! Я бачила величезний феєрверк. Щороку на початку листопада Британія вибухає феєрверками, петардами, ракетами і просто пукалками. Ніхто не дивується пострілам і всі дивляться в небо, чекаючи чергового салюту. Дивно, що найманим убивцям не спадає на думку використати цей галасливий час, аби порішити когось. Можливо, тому, що й святкують невдалий замах.
Цей час називається "Ніч Гая Фокса". 1605-го цей римо-католик і його приятелі вирішили підірвати британський парламент і вбити короля-протестанта. Але в них не вийшло, й от народ святкує це вже понад чотириста років.
Поблизу нашого — досить-таки занюханого, правду кажучи, — району є одна гарна місцина: Александра-парк із палацом на горі. З нього пуляють найбільші в Лондоні феєрверки. Торік у гостях була мама, ми займалися ремонтом хати й так задовбалися, що на салют не пішли. Лише відблиски його подивилися з вікна у ванній, висунувшись по пояс.
Ніхто не обблювався й не штовхнув нікого
Цього року я сказала, що лусну, а піду. Салют тривав майже півгодини, під "Нессун Дорма" покійного Паваротті, увертюру з "Кармен", а під кінець — "Карміна Бурана". Спершу під маленькі переливчасті тріолі в небі спалахували іскристі колоски; потім наростало крещендо, й ракети летіли все вище, і під остаточні грандіозні акорди прямо над головами розквітали фантастичні квіти. І раділи люди — великі люди, маленькі, зовсім крихітні, білі, чорні, брунатні, веселі, привітні, не п"яні, не крикливі, ніхто не побився, не обблювався, не штурхнув нікого навмисне.
Ось так мені запам"ятався цей феєрверк: радість від безпеки, спокійне щастя від споглядання краси, за якою не тягнеться брутальна розплата.
1 
1
Коментарі
2