Прекрасний К.

 

Тополі розсипають пух у Лондоні так само, як і в Полтаві, й так само зараз, як 17 років тому. Ті дні, з пухом, спекою і підлітковим потом, були сповнені приготувань до випускного, іспитів, урочистих банальностей. Хтось, чи від проблем з арифметикою, чи від песимізму, твердив, що у нас іще півжиття попереду. Хтось переконував, що наші найкращі роки залишилися позаду. Мені, 16-річній, із надіями, прищами, непомірними амбіціями й найтоншою в світі талією, в те не вірилося, а вірилося в блискуче майбутнє, і мої надії справдилися. Але так, як закохуєшся в однокласників, більше не закохуєшся ні в кого.

Одного дня мені до крику сподобався однокласник К. Мій потаємний щоденник почав розбухати від шкрябання про те, як ми з К. чергували на кухні й разом мили підлогу бруднючими ганчірками, які прали — о Афродито, богине кохання! — в одному алюмінієвому відрі. Ми цілою компанією писали юродиві віршики про вчителів, і К. вдавалися найкращі рядки, з найобурливішим підтекстом. Зрештою кохання досягло нестерпного градусу, і я передала йому любовну записку.

К. не подав вигляду, що її прочитав, але на великих перервах ми все частіше почали грати разом у настільний теніс у дворі. Раптом виявилося, що граю я непогано. "Вона криє мене, як рібьонка", — роблено дивувався К. на адресу пацанів, коли я, як то називалося, навішувала йому соплю. Від цих слів співало й гупало серце.

Так, як закохуєшся в однокласників, більше не закохуєшся ні в кого

Через кілька місяців настільного тенісу я поїхала на якусь олімпіаду, закохалася там у хлопця з Кіровограда і передала К. нову записку: що любов минула. Він так само не подав вигляду.

Недавно, як я була в Полтаві, ми з К. списалися через Інтернет. Домовилися зустрітися, та К. згадав, що має якісь сімейні справи. Воно й на краще. Дорослий дядько за чашкою кави — це зовсім не те, що юний, до болю прекрасний К., золотий від весняного сонця і мого кохання, зі шкільною ганчіркою в руці.

×