Ексклюзиви
Понеділок, 23 січня 2006 11:29
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало
Світлана Пиркало

Півсвіту на плечах

Привіт, кумо. Пишу, щоб ти поспівчувала, бо мені сумно: сестра, яка в нас гостювала два місяці, поїхала додому, в Полтаву, до мами. У мене таке відчуття, що хата спорожніла. Хоча ми з чоловіком і гора немитого посуду, звичайно, в ній лишилися. Неначе це моя власна дитина поїхала світ за очі. Ось, виявляється, як почувалася мама, коли я вийшла з воріт із валізою і поїхала з дому назавжди.

Частково, мабуть, так і є. Вона ж моя молодша сестра, я її гляділа, вчила пісеньок і таке інше. Але я збагнула ще одну річ. Коли Віта приїжджає, у домі вона стає жінкою: готує смачний обід, чекає мене з роботи, слухає нарікання, тре мені плечі, коли болить голова, — точно як мама. Я ж розводжуся про сенс життя, роблю філософські узагальнення, даю цінні вказівки, як їй жити на білому світі. І взагалі — поводжуся так, як наш батько. Знаєш, це куди легше, ніж виконувати жіночу роль.

Я поводжуся так, як наш батько

Тепер Віта поїхала, і я знову єдина жінка в хаті. Уже мені треба слухати нарікання, варити обід, цілувати мужчину і цікавитися його поглядами на світ — інакше він хиріє і робиться сумним. Усе це приємні обов"язки, особливо якщо чоловіка кохаєш. Вони приносять мені радість. І коли заведуться діти, я певна, що буду так само за ними ревно доглядати. Але це все — куди важче, аніж просто ходити на роботу, а потім повертатися додому і знати, що там хтось тебе чекає з чашкою чаю, привітною усмішкою і неподільною увагою.

Це фактично ще одна робота. Тепер я розумію, чому кажуть, що жінки несуть на плечах вагу половини світу. Турбота про ближніх — ось ця вага. Ноша почесна і вдячна, але нелегка. І так добре, коли хтось перебирає її на себе. Бодай усього лиш на два місяці.

Зараз ви читаєте новину «Півсвіту на плечах». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Погода