Класова війна

 

Привіт, кумо! Що робити, коли твоя прибиральниця не розуміє, навіщо прибирати тобі хату? Є якийсь спосіб це пояснити?

Знайомий будівельник із Тернополя попросив десь прилаштувати прибиральницею приятельку. Я запросила її приходити до себе. І тут з"ясувалася дивна річ: Марічка геть не розуміла, що я від неї хочу.

— То шо, мити підлогу? — питає вона протяжним говором. — Усю? А шо ще?

Вона з жахом, як на чортівню, дивиться на сучасні засоби для миття, які мене змусила купити попередня прибиральниця. Якщо я вдома, вона гукає мене від комп"ютера, аби я принесла ганчірку. А речі по своїх місцях відмовляється розкладати навідріз.

— Нашо то? Чого ти будеш зайве платити? То сама й розклади.

Я хочу, щоб вона вважала мене буржуйкою

Я ніяк не можу їй пояснити, що мені потрібен час на щось інше. Вона не розуміє, нащо вона мені.

— То ти ж з України, ти ж усьо сама знаєш, як робити, — пояснює Марічка.

Їй незрозуміло, як одна українська людина може прибирати в іншої в хаті — у них у селі так не заведено. За кордоном вона давно, англійською не говорить, тому ані тут ні з ким не спілкується, ані вдома — хіба дзвонить дітям у село. Концепція українців, які мають хатніх робітниць, їй чужа. Я розповідаю їй про твою прибиральницю в Києві, яка ще й ходить за продуктами.

— Та як-то можна, — дивується вона. — То ж я не знаю, що людині треба?

Марічка вважає мене такою самою, як вона. Їй болить брати мої фунти: адже я їх натомість маю послати додому, в Україну. Я кажу, що туди я фунти вже послала. Вона хитро мружиться: не вірить.

Я хочу, щоб вона вважала мене буржуйкою і зневажала, миючи мій унітаз і беручи мої гроші. Я цього дуже хочу. Інакше їй не вижити. 

×