Базарні люди

 

Привіт, кумо. Зараз глупа ніч, майже ранок. Допишу тобі листа — і на базар.

Ти знаєш, як я люблю базари в Лондоні. Особливо той, на який зараз збираюся, — оптовий рибний, де продавці знічев"я продають і вроздріб. Там чого тільки нема: від завалів устриць — до зв"язок чудернацьких молюсків під назвою "бритва". Від дрібних креветок та мідій — до товстих тунців та гігантських, старих і поважних омарів. До речі, їсти їх зараз на Заході вважається неполіткоректно, бо лишилося омарів дуже мало.

Але мене там приваблює не тільки риба — подобається сама атмосфера. Старі задубілі англійські рибалки, що говорять із простонародним акцентом і роблять мені, як дівчині, знижки, а час від часу і жартома пропонують руку та серце. Ранкова кружка чаю з молоком, на яку вони вискакують, спродавши свій крам. Крики чайок, морозне повітря із запахом водоростей, світанок над Лондоном...

Роблять мені, як дівчині, знижки

Єдине, що порушує цю чисто англійську атмосферу, — це українська, польська та російська балачка покупців. Окрім закупівельників продукції для ресторанів, більшість клієнтів — вони. Так само і на вуличних ринках. Туди, де продається немита картопля і синюшні кури, англійці на гарматний постріл не підходять. А наші — тут як тут. Намагаються зекономити зайвий фунт, а потім повезти його в Чортків, щоб вуйки й тети раділи, якого файного мають племінника? Так, але не тільки.

Наш світ, родина та коло друзів будуються навколо столу і розділеної вечері. Ми хочемо, щоб наша їжа походила з рук живої людини, а не бездушної полиці супермаркета. Хочемо поторгуватися, поперебирати харчами. Хочемо, навіть на чужині, прийти на базар і повернутися до родини з гостинцем.

Як робили вдома.

×