Мене завжди цікавили прибацані власні назви — з таким прізвищем воно й не дивно. Але хоч ім"я батьки дали нормальне, людське. Інколи здригаюся від думки, що могла ж би бути й Анжелікою Пиркало. А щойно хтось в Інтернеті знайшов список радянських постреволюційних імен.

Деякі з них збереглися й досі: багато хто знає Владлена (скорочено — Владімір Ленін) чи Кіма (Комуністичний інтернаціонал молоді). Але багато б я віддала, аби познайомитися з Лелюдом (Ленін любить дітей), Даздрасмигдою (да здраствуєт смичка города і дєрєвні), Тролебузиною (Троцький, Ленін, Бухарін, Зинов"єв) чи Ясленіком (Я — с Лєніним і Крупской). А таке розкішне, вагнерівське ім"я, як Лоріерік (Ленін, Октябрська революція, індустріалізація, електрифікація, радіофікація і комунізм)!

Мого колегу Фіделя так назвав батько після візиту на революційну Кубу.

Погрожував батькам назвати свого першого сина Наджибуллою

— Дівчата мене не хотіли з таким іменем, — каже він, у що мені важко повірити. — Не всі, Пиркало, такі романтики, як ти.

— Шо? Хвед... Хведько, чи шо воно? Ото городські — не могли Васьком чи Колькою назвати, — критикували сусіди в полтавському селі, де жили баба з дідом.

Часто запитували: "А на честь кого це тебе назвали так?" У 1990-х він почав відповідати: "На честь Саддама Хусейна". Цікаві дивувалися: "Та ти шо!".

Фідель погрожував батькам назвати свого першого сина Наджибуллою, але, як то часто з ним буває, погрози так і лишилися погрозами. Син отримав людське ім"я, зате цікаве по батькові.

— А як правильно — Фідельович чи Фіделєвич? — запитували в рацсі. — Бо ми не знаєм.

Але Фіделю — не гірше від усіх. Пишуть, що на Закарпатті хлопчика назвали Януковичем. По батькові Іванович. От кому не позаздриш. Краще вже бути Анжелікою Пиркало.

×