Привіт, кумо! Чула — активісти за політкоректність пропонують замість слова Бог уживати Аллах. Ідея в тім, що раз Бог один, то не має і значення, як ти його називаєш, якщо це допоможе взаєморозумінню і міжконфесійній гармонії.

Ми давно не базарили з Богом особисто, але думаю, що йому все одно. Важко уявити собі Бога, який створив небо, землю, динозаврів і Фонд держмайна всього за сім днів, і при цьому його колише, хто як його називає. Якщо Бог є, то його взагалі мало що колише. Живіть собі, розбирайтесь як можете, а оскільки явно не можете, то на себе й нарікайте.

Більшість мусульман — такі ж мусульмани, як ми з тобою християни. Але є й затяті. Особливо видно жінок у паранджах. У Британії заборонено носити хіджаби до школи — так само, як і хрести та зірки Давида. То останні кілька років школярки-мусульманки судяться із державою за право приходити до школи обмотаними в глухе чорне простирадло. Чого? Раділи б, що не треба.

З-за її ряднини не було нічого чути

Найсмішніше було, коли одна католицька школа звільнила мусульманську викладачку англійської мови, бо учні нарікали, що з-за її ряднини не було нічого чути. Громада повстала... Спершу мені було чудно з цієї історії, а потім стало шкода тієї тітки. Уяви собі, вона все життя проносила паранджу — на роботу, на базар, у спортзал, на курорт (я не жартую), їздила в ній на велосипеді, на неї косилися люди на вулицях, і все заради того, щоб потрапити в мусульманський рай. А потім помирає вона — а замість гурій і пророка Магомета зустрічає її, скажімо, Мойсей і каже: соррі, дарлінґ, вхід лише для євреїв. І то не для всіх, а тільки для послідовників брацлавського хасидизму ребе Нахмана. Оце облом!

Не уявляю собі Бога, який хоче, аби люди не показували сонцю обличчя, не кохалися в піст чи їли тільки рис. Усе це вигадали ми, аби помучити себе й інших. А Аллах — він усемилостивий, йому все одно.

×