Я і поляки

 

Привіт, кумо! Пам"ятаєш, як багато років тому на фестивалі "Молодість" у Києві (куди квитки нам дістала мама нашого приятеля Руслана Герасим"юка) ми дивилися фільм "Вогнем і мечем" режисера Єжи Гофмана? Як вийшли із залу, сповнені палючої, лютої ненависті до поляків? Навіть у той момент нам було з цього смішно. Поляки — друзі. В українців давно вже інші вороги, переважно вони ж самі. Але чого ми так тоді заїлися на поляків? Можливо, тому, що вони над нами панували, а ми над ними — ні. А таке дуже важко пробачити.

Свій перший Новий рік у Лондоні ми зустрічали з другом Пашею на Вестмінстерському мосту, під Біг Беном. І там познайомилися з якимись молодими поляками. Тоді їх іще не так багато було в Лондоні, як після вступу Польщі до ЄС. Вони приїхали відсвяткувати Новий рік, прийшли під Біг Бен, хочеться випити, а нічого. Почули, як ми говоримо українською, познайомилися, та й питають, чи у нас нема.

А у Паші якраз була пляшка горілки "Гетьман", і, як на гріх, "Богдан Хмельницький". Ми якось засумнівалися. Засумнівалися й поляки. Дивилися-дивилися на портрет Хмельницького, зітхали-зітхали, казали "Ой Богдан, Богдан", та й зрештою випили. Сказали, що гарна горілка.

У мене з"явилася полячка-прибиральниця

Ми тоді з Павлом частково це зарахували за історичний реванш. Не те, що ми залили їх Хмельницьким, а їхнє визнання якості українського продукту.

А зараз у мене з"явилася полячка-прибиральниця. Вона представилася як Маргарет, але мене не надуриш. Я називаю її Малгося, щоб вона знала, що я знаю, що почому. Прибирає вона жахливо, але я її тримаю. Щоб раз на тиждень зазирнути під ліжко, де неторкнутий килим пилюки, і сказати:

— Ну, ці поляки, йо-майо!

Щоб у пеклі мене почув і засміявся навіжений гетьман Богдан-Зиновій Хмельницький.

×