Стамбульська конвенція і Україна: обіцяного 11 років чекають

4

Фото: Eastnews

Україна ратифікувала Стамбульську конвенцію, а президент уже підписав відповідний закон. У понеділок 259 народних депутатів ратифікували багатостраждальний документ, що з 2011 року не підтримували українські парламентарі.

Чому Конвенцію Ради Європи про запобігання насильству щодо жінок і домашньому насильству називають Стамбульською? Хто з європейських країн не ратифікував цю конвенцію? У чому необхідність цього документу для України?

Стамбульська конвенція без Туреччини

З 1990-х Рада Європи, членом якої з 1995 року є і Україна, посилила свою діяльність з протидії всім видам насильства щодо жінок.

Провівши багаторічний аналіз і вивчивши надані відомості, Комітет міністрів Ради Європи 2008-го створив Спеціальний комітет з питань запобігання та боротьби з насильством щодо жінок і домашнім насильством. Доручив підготувати універсальний документ у сфері насильства над жінками й домашнього насильства, приділяючи особливу увагу заходам із захисту й підтримання жертв.

Нову Конвенцію цей комітет розробив упродовж дев'яти раундів переговорів, у яких брали участь і представники України. Конвенція була відкрита для підписання на зустрічі міністрів країн Ради Європи в Стамбулі 11 травня 2011 року. Завдяки цьому й дістала свою неформальну назву. Повна назва Стамбульської конвенції – Конвенція Ради Європи про запобігання насильства щодо жінок і домашньому насильству й боротьбу із цими явищами. На сьогодні її ратифікували 36 країн.

Документ одразу мав резонансну репутацію. Це пов'язано з консервативним тлумаченням низки положень конвенції релігійними організаціями. Також нашаруванням на основну правозахисну ціль цього документу: питання гендерного рівноправ'я.

Водночас Стамбульську конвенцію ратифікували й країни із сильним впливом релігії: мусульманська Боснія і Герцеґовина, православні Сербія, Греція, та Грузія, католицькі Іспанія, Італія, Польща й Ірландія.

Що цікаво, серед країн немає деяких членів ЄС – Литви, Латвії, Болгарії, Угорщини, Словаччини, Чехії. Конвенцію не ратифікувала також і Велика Британія.

Стамбульську конвенцію не підписала Росія. Ця держава зараз не має спеціального законодавства про боротьбу з насильством. А з 2019 року будь-які дії, пов'язані з домашнім насильством, взагалі декриміналізували.

Туреччина була серед країн-підписантів, через рік ратифікувала цей документ. З часом Анкара відмовилася виконувати прописані пункти. Позиція президента Реджепа Ердогана полягала в тому, що цей документ "нормалізує гомосексуалізм". А це, за його словами, несумісно із сімейними цінностями Туреччини. Отже, країна повідомила про вихід зі Стамбульської конвенції в березні 2021-го.

Коли Ердоган оголосив про вихід Туреччини зі Стамбульської конвенції, турецьке світська громадськість сприйняла це неоднозначно. Тисячі жінок вийшли на вулиці міст, щоб висловити незгоду з рішенням уряду. Від певних лідерів лунала думка, що відмова Туреччини від виконання конвенції призведе до маргіналізації жінок як громадян "другого сорту".

Що характерно, використання риторики щодо несумісності положень Конвенції із сімейними цінностями можна побачити й польського уряду. Той два роки тому також розглядав можливість відмови від виконання Стамбульської конвенції. Міністерство юстиції Польщі навіть надіслало листа кільком країнам регіону з пропозиціями щодо створення нового правозахисного міжнародного документу. Проте далі цього справа у Варшаві не пішла.

Далеко не всі європейські країни, крім Туреччини, спромоглися впровадити Стамбульську конвенцію у власне законодавство. Угорщина й Словаччина попри те, що стали країнами-підписантами документу, його досі не ратифікували. В аналогічному стані перебувають Чехія і Велика Британія.

Як не дивно, у Великій Британії психологічне насильство не вважається злочином. Також не передбачено надання допомоги жертвам насильства, які мають статус біженця. Проте Лондон рухається шляхом адаптації власного законодавства. Оскільки нещодавно ухвалили Акт про домашнє насильство, який відповідає деяким критеріям Стамбульської конвенції.

Чехія була однією з останніх країн, яка вирішила підписати Стамбульську конвенцію. Зробила це 2016 року. Ратифікацію запланували на 2018-й, але досі цього так і не відбулося. Головною опозицією ратифікації документа в Чехії виступає церква. Священник Петр Пітха заявив, що це призведе до розпаду сімей. Тому досить вдало використовувався той самий популістський аргумент, що й у випадку з Туреччиною.

Щодо загальноєвропейського підходу, то станом на червень цього року Стамбульську конвенцію підписали всі 27 країн-членів ЄС. Ратифікували 21 (Австрія, Бельгія, Хорватія, Кіпр, Данія, Естонія, Фінляндія, Франція, Німеччина, Греція, Ірландія, Італія, Люксембург, Мальта, Нідерланди, Польща, Португалія, Румунія, Словенія, Іспанія та Швеція). Болгарія, Чехія, Угорщина, Латвія, Литва й Словаччина – ні.

ЄС на рівні об'єднання держав підписав конвенцію в червні 2017 року, проте досі її не ратифікував через брак одностайності. У проміжній резолюції 2017-го Європарламент попросив Європейську комісію розпочати негайний діалог з державами-членами для вирішення застережень і занепокоєнь, зокрема неправильне розуміння поняття "гендер", яке використовується в Конвенції. У своїй резолюції від 28 листопада 2019 року Європейський парламент закликав держави-підписанти ратифікувати Стамбульську конвенцію.

Попри стійку опозицію ратифікації конвенції в деяких країнах ЄС, 21 січня 2021 року Європарламент привітав намір Єврокомісії здійснювати заходи для досягнення мети цього документу. Навіть якщо деякі країни-члени продовжуватимуть блокувати її ратифікацію.

 

Пропаганда "третьої" статі чи захист від насильства

Згідно з опитуваннями, кожна третя жінка в ЄС зазнала фізичного або сексуального насильства, не враховуючи приховану статистику. Після коронакризи з'явилися дані про зростання рівня домашнього насильства щодо жінок.

Стамбульська конвенція є першим міжнародним юридично обов'язковим актом, потенційно відкритим для будь-якої країни в світі. Забезпечує комплексну низку заходів з запобігання та протидії насильству над жінками та домашньому насильству. Визнає насильство щодо жінок водночас і порушенням прав людини, і видом дискримінації.

Перелік внесених до конвенції підстав для дискримінації спирається на відповідні положення Європейської конвенції з прав людини. Це є базовим документом із захисту прав і свобод для членів Ради Європи. Перелік підстав для дискримінації є відкритим і охоплює стать, сексуальну орієнтацію, статеву ідентичність, вік, стан здоров'я, інвалідність, сімейний стан і статус емігранта чи біженця, чи інший, що мають безпосередній стосунок до конвенції.

Конвенція надає поштовх для заповнення наявних прогалин в національному законодавстві, з якими стикаються багато жертв різних форм насильства стосовно жінок і домашнього насильства зокрема. Серед таких найпоширеніших прогалин – відсутність програм відшкодування, питання щодо опіки. Та насамперед той факт, що багато форм жорстокої поведінки не вважають злочином у численних європейських державах.

Країни, що приєдналися до конвенції, мають криміналізувати психологічне насильство, переслідування, фізичне й сексуальне насильство, примусовий шлюб, примусові аборти й стерилізацію.

Вимагає від держав встановити кримінальну відповідальність за такі форми насильства, як-от переслідування (сталкінг – неодноразове погрожування комусь через фізичне переслідування. – Gazeta.ua). Залучення до небажаного спілкування чи навмисне інформування когось про те, що за ними ведеться нагляд, щоб змусити їх боятися за свою безпеку. Це може бути завдання шкоди власності, дії проти сім'ї жертви, її друзів чи домашніх улюбленців або поширення неправдивої інформації через інтернет.

В Італії переслідування стало кримінальним злочином з 2009-го. Карається позбавленням волі від шести місяців до чотирьох років. А якщо кривдник, колишній чоловік чи дружина, був у близьких стосунках з жертвою, можуть посадити й на шість років. Так само, якщо жертва – неповнолітня.

Достатньо сильний вплив на положення конвенції здійснила еволюція законодавства європейських держав щодо ушкодження жіночих статевих органів. До таких дій, згідно зі Стамбульською конвенцією, віднесені всі операції, що навмисно змінюють чи травмують жіночі статеві органи з немедичних причин. Такі дії завдають непоправної шкоди й зазвичай проводяться без згоди жертви. У конвенції кримінальні санкції також накладають на тих, хто допомагає правопорушникові в такому.

Тут показовим є приклад Австрії. Там до 2001 року заподіяння тілесних ушкоджень не призводило до кримінальної відповідальності, якщо проводилося за згодою потерпілої сторони. У результаті цього за практику жіночого "обрізання" не карали, якщо батьки чи опікун дівчини давали юридичну згоду. За допомогою поправки до Кримінального кодексу Австрія тепер гарантує неможливість надання згоди на "ушкодження чи поранення статевих органів, що має призвести до постійного погіршення сексуальних відчуттів".

Стамбульська конвенція також встановлює право на відшкодування збитків, зазнаних у результаті скоєння одного із зазначених злочинів. Саме кривдник – той, хто відповідає за збитки й відшкодування, а в разі, коли жертва має тяжкі тілесні ушкодження чи погіршення стану здоров'я, у держави з'являються субсидіарні, тобто додаткові зобов'язання щодо відшкодування жертві.

Стаття 30 конвенції передбачає, що належну державну компенсацію дають тим, хто постраждав від тяжких тілесних ушкоджень або порушення здоров'я настільки, наскільки шкода не покривається з інших джерел, як-от правопорушником, страхуванням або державним медичним і соціальним забезпеченням.

Але цей пункт конвенції не всі держави-підписанти конвенції готові реалізувати, про що зазначають під час ратифікації.

Що ратифікація конвенції несе для України

Україна впродовж останніх 11 років не могла ратифікувати Стамбульську конвенцію всередині держави попри участь у її створенні. Всі ці роки навколо документа було чимало фейків і маніпуляцій. Левова частка яких потрапляла в Україну з російського медіапростору.

Ратифікацію документа гальмували через стереотипне розуміння поняття "гендер" і позицію Всеукраїнської ради церков. Та вважала, що Стамбульська конвенція загрожуватиме "моральним засадам і сімейним цінностям українського суспільства".

Зараз в Україні діє низка статей Кримінального кодексу. Проте розписані вони не настільки детально, як це передбачено в Стамбульській конвенції.

Чимало критиків конвенції в Україні вдаються до трактування статей, які визнають рівність у своїх правах чоловіків і жінок незалежно від їхньї статі, тобто гендеру. Саме цими пунктами й терміном "гендер" пояснюють противники конвенції свої заперечення, зазначаючи, що це прокладає шлях до одностатевих шлюбів і законодавчо змушує Україну "запроваджувати третю стать". Натомість такий термін навіть не фігурує в тексті конвенції.

З огляду на значний суспільний резонанс і медійну маніпуляцію категорією "гендер" Україна в червні цього року ратифікувала документ із заявами, що містять ряд застережень.

Під час ратифікації Стамбульської конвенції ми фактично пішли шляхом сусідки Польщі. Вона застосувала найбільшу кількість застережень щодо застосування статей Стамбульської конвенції. Зокрема, до 2020 року пункт 2 статті 30 Конвенції (про компенсацію жертві. – Gazeta.ua) Варшава застосовувала, лише коли жертвами були громадяни Польщі або інших держав-членів ЄС, і лише відповідно до власного законодавства. Також до 2020-го положення Конвенції не застосовували, коли правопорушником був нерезидент Польщі.

Хорватія свого часу ратифікувала Конвенцію з декларацією – "без зобов'язань змінювати конституційне визначення шлюбу". Крім цих двох католицьких держав, до ратифікації із застереженнями вдавалися Бельгія, Грузія, Вірменія, Греція, Данія і Швейцарія.

Виконання Україною положень Стамбульської конвенції передбачає і виплату компенсацій жертві такого насильства. Прогресивним пунктом конвенції є те, що в разі, якщо кривдник не має можливості розрахуватися, – це зробить держава з бюджету. Однак Україна відмовилася від реалізації цієї статті.

Проте це не єдиний пункт документа, який в Україні не втілять.

Щодо одностатевих шлюбів, то в ухваленому законі про ратифікацію конвенції ідеться: "Україна не змінюватиме Сімейний кодекс, інститут шлюбу й не втручатиметься в права батьків у питанні виховання їхніх дітей".

Як зазначають урядовці, зараз понад 5 млн українців, переважно жінок і дітей, виїхали в країни ЄС.

Ратифікація Стамбульської конвенції дозволить Україні стати частиною незалежного міжнародного моніторингу й мати підтримку для посилення системи боротьби з насильством. Посилить юридичні механізми для переслідування іноземних громадян, що скоїли злочини, пов'язані з насильством, не лише в Україні, але й за кордоном.

Як зазначено в законі про ратифікацію, Україна заявляє, що внаслідок широкомасштабної збройної агресії Російської Федерації виконання Україною зобов'язань, передбачених Конвенцією, не гарантується до повного відновлення конституційного ладу України на тимчасово окупованих територіях і в АРК.

Попри всі складнощі в комунікації і необхідність "чарівного поштовху" з боку ЄС Україна здійснює кроки в напрямку реального забезпечення прав людини, що ще якісніше вирізнятиме нас від зони безправ'я, насильства й несвободи, що насувається зараз на весь європейський континент зі Сходу.

Олександр Калініченко, юрист-міжнародник і керівник проєкту "Нотатки Атлантиста" для Gazeta.ua

×