Путінський джихад: як російський режим перетворився на міжнародних терористів

У четвер, 13 жовтня, Парламентська асамблея Ради Європи проголосувала за резолюцію, що визнає Росію терористичним режимом. За – 99 членів ПАРЕ, один утримався. Це перша міжнародна інституція, яка ухвалила подібне рішення.

Путінський режим наполегливо йшов до такого "визнання", опираючись на тактику системного терору – Чеченські війни, війна проти Грузії, гібридна агресія проти України 2014-го, Сирійська авантюра, зрештою повномасштабне вторгнення в Україну 2022 року.

В усіх своїх воєнних "завоюваннях" російський режим завжди послуговувався грубою силою й військом як основним інструментом. Російська армія за всю історію навчилася лише двом формам ведення війни:

1. Виснажувати противника, засипавши його тілами своїх солдатів. А коли цей метод не спрацьовував –

2. Вдавалася до терору проти цивільного населення як способу тиску на політичне й військове керівництво опонента, змушуючи його капітулювати.

Війна Путіна проти України яскраво продемонструвала не лише нам, а й усьому світу справжнє єство кремлівської еліти. Його невибіркові варварські ракетні удари по цивільних об'єктах і критичній інфраструктурі стали тим аргументом, який остаточно переконав світ у повній неадекватності нинішнього російського режиму, що став на шлях відкритого терору.

Ідеологія терору

"Русская весна" під дулами автоматів спочатку "вєжлівих людєй" у Криму, а потім під вогнем "Градів" так званих ополченців і регулярних російських військових на Донбасі, як у свій час ідеї "Аль-Каїди", принесені в США на борту цивільних пасажирських авіалайнерів, стали справжньою "терористичною сенсацією".

Паралелі між обома феноменами не обмежуються лише безпрецедентним рівнем локальної популярності й ненависті до західного світу. В основі обох лежить, хоч і дещо відмінний за характером, як релігійний в ісламістів, релігійно-націонал-шовіністичний у росіян, але спільний за впливом базис, що мобілізує.

"Русская весна", принаймні на самому початку, не мала чітко вираженої релігійної основи. Однак примарну ідею "русского мира" швидко доповнило "мілітаризоване православ'я" від Російської православної церкви (РПЦ).

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Вибір Путіна: між ядерним шантажем і міжнародним тероризмом

Хоча нинішня кремлівська еліта теж "грішить" спекуляціями на релігійні теми. Одна з центральних ідей путінської політики – захист православ'я. Народилася на руїнах Югославії, була сором'язливо прихована під час агресії Росії проти Грузії 2008 року й знову піднята на щит у зв'язку з подіями в Україні.

Її руйнівний потенціал, який на початку 2014-го був лише на підйомі, 2022 року проявив себе майже на повну силу. Однак весь масштаб небезпеки "мілітаризованого православ'я" ще тільки належить усвідомити.

Деякі шаблони московської пропаганди більше нагадують войовничо-месіанські промови ісламістів. Адаптовані для російської версії християнства, яка нагадує радше суміш язичницьких ритуалів, прикрашених православною символікою, і помножених на нацистсько-неоімперські амбіції, підкріплені ядерним арсеналом.

Зміст і факт ухвалення патріархом Кіріллом ще в листопаді 2015 року на засіданні XVIII Всесвітнього російського народного собору "Декларации русской идентичности", котра визначає, як правильно бути "русскім чєловєком", не потребує додаткових коментарів.

Вона нагадує ухвалені в Ісламі трактати, що видаються авторитетними релігійними діячами для пояснення суспільству того чи іншого суперечливого питання соціального, політичного чи економічного характеру в релігійних термінах, а також використовуються для виправдання збройної боротьби.

 

Гібридна агресія РФ і терористичні методички

На першому етапі гібридної агресії Кремль повною мірою використав принципи організації терористичних рухів та управління ними, закладені ще Усамою бін Ладеном і його сумновідомою "Аль-Каїдою".

Свого часу в протистоянні з "Аль-Каїдою" Захід зіткнувся з новим різновидом терористичного угруповання – організацією мережевого типу, не прив'язаною до конкретної країни, без чіткої вертикалі та ієрархії. Бін Ладен відмовився від ієрархічної структури "Держава-спонсор – керівництво угруповання – польові командири – бойовики" на користь горизонтальної мережевої структури незалежних одна від одної "комірок", які й утворюють терористичну мережу будь-якої географічної розосередженості.

"Аль-Каїда" об'єднувала спільною метою традиційно партизанські й сепаратистські рухи різних країн, переважно ісламського світу.

2014 року Кремль намагався організувати терористичні угруповання Донбасу за аналогічним принципом. На тактичному рівні кожна з них діяла автономно, маючи своїх "польових командирів" і "бойовиків". Однак усі вони були об'єднані спільною генеральною ідеєю.

Це також полегшувало кооптацію нових членів угруповань і забезпечувало більшу мобільність та ефективність. Для злагодженішої роботи або підтримки так званих ополченців час від часу використовувалися регулярні війська РФ.

Усвідомлюючи відмінність між західним світом і цивілізацією ісламу, Усама бін Ладен ніколи не прагнув реалізації апокаліптичного сценарію – ісламізації або знищення США і Європи. На порядку денному для нього стояли питання радше тактичного характеру.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Всё идёт по плану": часткова мобілізація наближає розпад Російської Федерації

Путін на першому етапі свого гібридного "хрестового походу" проти Заходу теж не демонстрував намірів розв'язати апокаліптичну ядерну війну. Логіка його дій щодо відновлення Росії як супердержави вкладалася в шаблони глобального протистояння зі США часів Холодної війни.

Однак надалі путінський режим і його терористичні методи еволюціонували. Як свого часу радикальний іслам еволюціонував від "Аль-Каїди" до "Ісламської держави".

Подібно до того, як засновники ІДІЛ звинувачували керівництво "Аль-Каїди" у зайвому гуманізмі й відкидали майже всі норми, притаманні традиційнішим радикальним ісламістським рухам, другий, 2022-го, етап путінської агресії проти України відрізнявся від першого за агресивністю і масштабом. Хоча й зберігав гібридний підхід з використанням відповідного інструментарію.

Однак раціональність формулювання мети змінила інфантильна емоційність. А стратегічне мислення зрештою звелося до ситуативних, майже рефлексивних реакцій на події на полі бою. У цьому РФ також повторює долю "Ісламської держави", ризикуючи повністю відійти в історію, як і вона.

Зрештою те, що після стратегічної поразки на полі бою російська війна проти України звелася до неприкритого й брутального ракетного терору стало прямим свідченням того, що сучасна Росія перетворилася на неоімперський ІДІЛ на основі православного фундаменталізму та з ядерним арсеналом.

 

Росія – держава з терористичним режимом. Що далі?

Ухвалена Парламентською асамблеєю Ради Європи резолюцію, у якій режим в Росії назвали терористичним, має пришвидшити оголошення Держдепом США рішення про визнання Російської Федерації країною-спонсором тероризму. Це відкриє шлях до запровадження додаткових санкцій проти Москви й поглибить її ізоляцію.

По-перше, рішення серйозно посилює аргументацію Міністерства закордонних справ України щодо використання російським режимом регулярної армії для здійснення актів міжнародного тероризму. Факти обстрілів цивільної інфраструктури бачить весь світ, тож це вже не тільки позиція України. Подібні рішення міжнародних організацій дозволяють нам ще аргументованіше доводити світу, що Росія справді є країною-терористом.

По-друге, рішення дає змогу іншим державам аргументованіше підходити до власної позиції щодо ухвалення аналогічного рішення на національному рівні з подальшим запровадженням відповідних санкційних обмежень. До прикладу, Держдеп США, у майбутньому оголошуючи Росію державою-спонсором тероризму, ухвалюватиме це рішення вже не стільки опираючись на винятково своє політичне бачення. Це буде підтримка голосу міжнародної спільноти.

Міжнародна спільнота буде вимушена виробляти принципи, щоб статус такої країни був не просто політичною формальністю. Тож можна очікувати напрацювання додаткових механізмів санкцій та обмежень проти РФ, які будуть прив'язані до статусу країни-терориста. Це все має сприяти ще більшій ізоляції Росії від світу.

Крім іншого, одним з потенційних наслідків такої ситуації може стати те, що статус Росії в Раді безпеки ООН викликатиме чим далі більше питань. Якщо більшість світової спільноти визнає Росію державою-спонсором тероризму, це стане потенційною підставою якщо не для виключення РФ з Радбезу, то принаймні дасть змогу ставити питання про обмеження ролі Кремля в одному з ключових органів ООН. Це може стати першим кроком до реформування Ради безпеки, де країни можуть позбавлятися права вето.

Однак безумовно, усім цим крокам передуватиме копітка й напружена праця насамперед української дипломатії.

×