"Блиск та злиденність" українського ОПК

У своїй основі вітчизняний оборонно-промисловий комплекс залишається спадщиною Радянського Союзу. Ці стартові умови дають нам певні переваги, а з іншого - обмежують можливості розвитку. Розглянемо детальніше головні особливості українського ОПК.

По-перше, за часів СРСР на території України майже не виробляли кінцевих зразків озброєнь і військової техніки (ОВТ) і, навіть, станом на кінець 2010 року їх число, за експертними оцінками, не перевищувало 8 - 12 % від загальних обсягів продукції військового і подвійного призначення. Це військово-транспортні літаки, новітні танки та бронетранспортери, деякі системи радіолокації та розвідки, ПТРК, колісні автомобілі подвійного призначення.
З іншого боку, Україна мала досить розгалужену систему виробництва важливих комплектуючих (авіадвигуни, газові турбіни для військових кораблів, бойові модулі, авіаційні ракети та інше). До того ж, на території України від СРСР залишилася дуже потужна система сервісних послуг ОВТ, зокрема близько трьох десятків заводів з обслуговування, ремонту та модернізації цілісних систем.
По-друге, тривалий час, фактично від отримання незалежності і до середини 2022 року, влада в особі усіх, без виключення, президентів України в цілому ігнорувала проблему розвитку оборонного потенціалу країни. Масштабні зусилля щодо нарощування бойових спроможностей армії за рахунок вітчизняного ОПК в Україні розпочалися аж через півтора роки після початку повномасштабної війни, з літа 2023 року.
По-третє, розвиток ОПК вдавався всупереч бездіяльності влади - завдяки активності на світовому ринку озброєнь.

Починаючи з 1996 року та до самого початку "великої" війни в 2022 році, експортна орієнтація ОПК дозволила фактично створити новий танк та сімейства нових бронетранспортерів, радари та станції пасивної радіоелектронної розвідки, високоточні засоби ураження (ПТРК та ракети "повітря-повітря"), розширити можливості використання бойових літаків та бойових вертольотів, створити комплекс РЕБ та засоби динамічного й активного захисту танків. Можна певною мірою стверджувати, що експорт врятував вітчизняний ОПК.
Показовий приклад: на виставці "Зброя та безпека-2021" одна приватна компанія представила аж чотири головки самонаведення (ГСН) для ракет, і щонайменше дві з них було створено завдяки експортному замовленню. Тобто, й нові технології з'являлися завдяки експортним контрактам. У такий спосіб до 2022 року з'явилися нові школи виробництва легкої бронетехніки, ракетно-реактивної артилерії, безпілотних систем (БАК та наземних роботизованих комплексів - НРК). А лідер ОПК - ДККБ "Луч", - запропонувало навіть розробки вітчизняного ЗРК та опертативно-тактичного БАК (в 2016 році навіть захистило три розробки ЗРК - дальністю дії відповідно до 10, до 30-40 та до 100 км).

 

Однак в рамках замовлення держави відбулися хіба що модернізація ракетно-реактивної артилерії та створення протикорабельного ракетного комплексу - з 2016 року почали повільно втілюватися елементи ракетної програми.
І якщо влада, м'яко кажучи, замало готувала країну до широкомасштабної війни, то сам ОПК увійшов у 22-й рік підготовленим набагато краще, ніж можна це було собі уявити, з урахуванням, що рівень закупівлі озброєнь для армії у період війни з 2014 по 2022 рік лише один раз перевищив відмітку в один мільярд доларів.
Наведемо лише кілька епізодів розгортання діяльності ОПК вже після масштабного вторгнення.
Створення Мінцифри "Армії дронів" дозволило забезпечити дронами у 2022-23 роках понад 200 підрозділів. СБУ та ГУР Міноборони підхопили ідею, і в 2022 року вже продемонстрували перші морські дрони, які почали уражати кораблі ЧФ РФ та навіть Кримський міст. У ході війни розгорнуто серійне виробництво мін калібру 82 мм і 120 мм, артснаряда 122 мм, снаряда для танкової гармати 125 мм.

 

Тільки одна приватна компанія "Українська бронетехніка" вийшла на рівень виробництва 1200 мінометів (60/82/120 мм) на рік та 240 тисяч мін на рік (60/82/120 мм).
В 2023 році запустили у серійне виробництво САУ "Богдана" вже з автоматом зарядження (раніше на території України ніколи не виробляли артилерію) та довели виробництво до 6 - 8 одиниць, що співставно з випуском САУ Ceasar французькою Nexter.

 

З кінця 2023 року в СОУ з'явилися перші наземні роботизовані комплекси. Щоправда, вони були готові до застосування з 2018 року - тоді, на жаль українська влада не звертала увагу на розробників НРК.
В Україні постійно удосконалюють зброю. В жовтні 2023 року розробники продемонстрували новий ударний безпілотник з вагою бойової частини у 30 кілограмів та дальністю ураження 800 км. Вже на початку 2024 року були вже створені аналоги російського дрона-кілера "Ланцет" та російсько-іранських дронів-камікадзе Shahed-131 та Shahed-136. До травня відстані ураження противника збільшилися до 1500 кілометрів - 9 травня українським дронам з відстані приблизно 1400 км вдалося уразити один з найпотужніших нафтопереробних підприємств "Газпрому". Україна наблизилася до створення власної ракети дальністю ураження до 700 км, розробляє власний ЗРК дальністю дії 100 км.
Нові морські дрони СБУ Sea Baby збільшили бойову частину до однієї тонни, морський дрон ГУР МОУ Magura V5 - до 850 кг. Magura V5, до речі, вже побачили у вигляді дрону-ЗРК - з ракетами "повітря-повітря" Р-73. Окрім того, покращені ходові якості у 2024 році вже надають можливість морським дронам зберігати швидкість та рухатись на хвилях заввишки півтора метри, а збільшення дистанції застосування до 950 км дозволяє дістатися й російських портів в східній частині Чорного моря.
Зрештою, саме завдяки ОПК в серпні 2023 року у складі Військово-морських сил України було створено першу у світі бригаду морських безпілотних комплексів спеціального призначення, в лютому 2024 року у складі армії з'явилися Сили безпілотних систем. З'явилися й досить потужні рішення щодо засобів РЕБ. Якщо "Буковелі" та "Анклави" працювали на армію й до масштабного вторгнення, то комплекс радіоелектронної боротьби "Нота" (виявляє БПЛА супротивника на відстані 20 км), комплекс радіоелектронної розвідки KVERTUS MS AZIMUTH (пеленг на відстані 20 км).

Певні позитивні рішення владою України щодо розвитку вітчизняного ОПК були прийняті у 2023 році (на жаль, із значним запізненням). Скажімо, у березні 2023 року уряд підтримав реалізацію протягом двох років експериментального проєкту щодо здійснення оборонних закупівель безпілотних систем вітчизняного виробництв. Постанова фундаментально змінила підхід до цього сегменту - якщо раніше прибуток на іноземні комплектуючі був 1%, на власні товари та послуги — 30%, то для стимулювання розвитку БАК в Україні, держава підняла частку прибутку до 25%.

Скасували непотрібні випробування та скоротили кількість перевірок, скасували вимогу про гарантійний термін для зброї у 10 років. З листопада 2023 року Міноборони та ЗСУ наполягають на підтвердженні лише трьох чинників: ефективності зразка техніки, його безпечності для особового складу та надійності в експлуатації.
Не менш важливо часом і відмовитися від розпіарених проектів, які могли призвести до невиправданих бюджетних витрат. Основу держсектору ОПК складає АТ "Українська оборонна промисловість" (наступник "Укроборонпрому"). Фахівці бюджетного комітету АТ "УОП" сформулювали консолідовану негативну оцінку будівництва патронного заводу з Чехією та підземного бронетанкового заводу.
Зокрема, після ретельних підрахунків було визначено, що український патрон у виробництві буде дорожчим за іноземний та напевно нижчої якості. А підземне будівництво бронетехніки на пропонованих умовах вийде в рази дорожчим за звичайне, але не забезпечить безпеки персоналу на вході-виході та відвантаженні техніки.
Необхідну секретність подібного виробництва сьогодні забезпечити дуже важко, особливо зараз, коли в країні продовжують активно діяти агентурні мережі ворога, а інформацію про ОПК під час війни досі можна легко знайти у відкритому доступі або в Державній аудиторській службі України, на приборкання активності якої владі знадобилося майже півроку.
У 2024 році український ОПК націлився на масове виробництво автономної зброї та навіть впровадження елементів штучного інтелекту. Вже застосовується ідентифікація цілей: моделі ШІ опрацьовують велику кількість зображень та текстів, потім об'єднують це все разом для пошуку місця розташування системи озброєння противника.
До того ж, широкомасштабна війна довела, що Україна - країна на рідкість вдалих конструкторів, яким вдаються унікальні проєкти, на кшталт переробки фактично у крилату ракету архаїчного радянського розвідувального дрону Ту-141 "Стриж". У грудні 2022 року у результаті удару саме "Стрижа" на аеродромі під Рязанню було уражено три Ту-22М3. А конвертація "старовинної" зенітної ракети 5В28 від ЗРК С-200 дозволила знищити літак Ту-22М3 в небі на відстані аж 308 кілометрів.
У 2024 році близько 70% від вартості усіх контрактів, які уклала "Агенція оборонних закупівель" Міністерства оборони, припадають на українських виробників. У травні 2024 року гендиректор АТ "Українська оборонна промисловість" Герман Сметанін звітував, що Україна наздогнала Росію щодо кількості виробництва дронів-камікадзе типу Shahed-131 та Shahed-136 та також суттєво наростила виробництво боєприпасів.

Досягнення українського ОПК більш, ніж очевидні. Хоча зрозуміло, що масштабування зброї вітчизняного виробництва стримується обмеженим фінансовим ресурсом. А, наприклад, створення власних потужностей для виробництва 155 мм боєприпасів вимагає дуже великих витрат. Поки що їх надають нам зарубіжні партнери, але в майбутньому Міноборони доведеться їх закуповувати у великих обсягах.
Природно, що в цих умовах партнерство з потужними зарубіжними компаніями могло б бути успішним і взаємовигідним. І деякі приклади такого співробітництва ми вже маємо. Зокрема, з'явилися перші проекти, реалізовані спільно з американськими партнерами: у рамках проекту FrankenSAM два типи зенітних ракетних комплексів відтепер здатні стріляти авіаційними ракетами американського виробництва. Про прихід на ринок України заявили німецький Rheinmetall AG, британський BAE Systems, турецький Baykar Makina, а "на підході" ще компанії з Чехії, Італії, Франції та Швеції. Найбільшим реальним успіхом можна вважати те, що після низки перемовин з низкою європейських компаній з'явилися контури спільного виробництва сучасних ЗРК та ракет до них середнього радіусу дії (до 45 км).

Звісно, українським виробникам ще треба підтвердити здатність на рівних співпрацювати з європейським ОПК, але в разі позитивних результатів можлива 30-відсоткова локалізація виробництва та участь у ньому не тільки державних підприємств, а й щонайменше одного приватного.
Втім, наміри створення створення спільних підприємств поки залишаються намірами. Про чинники, які гальмують розвиток вітчизняного ОПК та перешкоджають реалізації проєктів військово-технічного співробітництва, йтиметься у нашій наступній публікації.

×