Із 27 червня по 10 липня в Полтаві відзначатимуть 300-річчя Полтавської битви. За останні півроку місто відвідало вдвічі більше туристів, ніж торік. Напливу гостей очікують наприкінці червня та в липні. "Газета по-українськи" дослідила, які незручності можуть очікувати іноземця в Полтаві.
Для експерименту просимо двох студентів, які вільно розмовляють англійською, прогулятися залізничним вокзалом, удаючи із себе туристів.
— Пішли до довідки на Південному вокзалі, — розповідає студент Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна 18-річний Едуард Токуєв. — Коли привітався англійською до працівниці довідки, вона здивовано поглянула й не відповіла. Почав англійською запитувати, коли найближчий потяг на Київ.
— Я вас не розумію, — хитала головою жінка.
Едуард каже, тоді його друг Ігор Пархоменко показав через скло жестами, щоб вона написала на папірці.
— Нічого не розумію, — знову відповіла працівниця вокзалу.
Потім подумала й додала:
— 18.30.
Ігор та Едуард жестикулювали: мовляв, не розуміємо, що таке "18.30".
— Нічого не знаю, — відвернула голову від віконця.
Потім хлопці підійшли до таксі.
— Запитували англійською, скільки коштує дістатися центру, — говорить Едуард. — Один таксист нам каже: "Дойч", тобто, чи ми німці. Я похитав головою. Сказав — американці. Тоді він подумав і сказав, що довезе до центру за 30 гривень (звичайна ціна 15 грн. — "ГПУ").
Хлопці почали показувати, що не мають грошей. Цікавилися, як сісти на автобус до центру.
— "Нічого не знаю", — відповів таксист, втративши до нас інтерес, — згадує Ігор.
Туристам дістатися Полтави можна залізницею, автобусом, літаком.
У місті є два залізничні вокзали, центральний автовокзал та аеропорт "Полтава" за містом. Він не робить регулярних рейсів, лише чартерні. Міжнародних рейсів не здійснює.
— Готові приймати літаки тільки другого класу, вагою до 61 тонни, — зауважує гендиректор аеропорту Олексій Дунай. — Маємо дозвіл на виконання польотів лише по Україні. Просимо в Кабміну дозвіл на міжнародні рейси. Щоби приймати літаки першого класу, треба потужнішу злітну смугу. Наростити ту, що є, складно. Простіше збудувати нову. До того ж іноземці навряд чи летітимуть до Полтави першим класом. Не так уже їх багато буде, аби величезні літаки гнати.
Аеропорт міжнародних рейсів не здійснює
На центральному автовокзалі закордонні рейси приймають лише з Росії. Здебільшого іноземці приїздять сюди автобусами з Києва або ж бувають проїздом.
Заходжу до приміщення автовокзалу. Жодного дороговказу англійською чи російською немає. До довідкового бюро черга. Диспетчер із віконця продає квитки.
— Девушка, в очередь становитесь, — каже до мене літня жінка в сарафані, коли пробую підійти до вікна довідки. Пояснюю, що мені квиток не потрібен, а лише розпитатися дещо. — Все равно стойте! — обурюється.
Розпитую у працівників вокзалу, як із Полтави виїхати за кордон.
— Міжнародними перевезеннями займається фірма "Авіатур", — говорить білявка у касі. Показує рукою.
Вікно "Авіатуру" завішено запиленим тюлем. Через скло видно шматок картону з написом "5.06.09 командировка". Збоку скотчем наліплено папірець із телефоном для довідок.
На другому поверсі зала відпочинку. Тут стоять яскраво-жовті пластикові стільці. З кафе на все приміщення тхне смаженим.
— Бувають у нас іностранці. Чого ж ні, — говорить працівниця вокзального туалету. — Але більше проїздом. Я мови не знаю, але розумію, що в туалет людям треба. Як не мають грошей поміняних, то я їх безкоштовно пускаю. Туалет — то святе.
Через Київський залізничний вокзал проходять потяги, що курсують до близького зарубіжжя. До Європи — жодного. Торік ходив потяг до Варшави, але його скасували.
Уздовж дороги до Південного залізничного вокзалу висять прапори України, Швеції, Росії, бігборди "300-річчя Полтавської битви". На вокзалі дороговказів англійською також немає.
— Буває, підходять іноземці, — ділиться працівниця довідкового бюро. — Я англійської не знаю. Через перекладача спілкуємося. Або на бумажці їм пишу.
Тут у газетних кіосках можна купити карту Полтави. Коштує 15 грн. Продавщиця сусіднього газетного кіоску від Укрпошти нарікає: брошур про Полтавську битву, карт і путівників їм на продаж не давали.
Дістатися з усіх трьох вокзалів центру міста можна автобусом, маршруткою, тролейбусом, на таксі.
Біля вокзалів чергують приватні таксисти. У них розцінки вдвічі вищі за ціни в місцевих службах таксі. Оголошення з номерами служб радіотаксі є лише на Південному вокзалі. Це невеликий папірець, що наклеїли високо на вхідних дверях. Аби прочитати написане, треба задерти голову.
До ювілею Полтавської битви місцева влада планувала прибрати з центру міста маршрутки-"газелі". В управлінні з питань транспортних перевезень та зв"язку наголошували, що відтепер у міських автобусах оголошуватимуть зупинки.
На зупинці "Автовокзал" сідаю в жовтий автобус "Богдан". На лобовому склі два трафарети. На одному напис "Левада", на іншому — "Кільцевий". Перепитую в пасажирів, куди ж точно їде автобус.
— По кільцю ніби, — каже чоловік у шортах.
Кондуктор убрана у яскраво-жовту футболку з вирізом на грудях. На ній блискітками намальовано великі губи.
— "Героїв Сталінграда" виходять? — голосно кричить жінка. Решту часу, спершись на капот, розмовляє з подругою, яка сидить на передньому сидінні. Періодично новим пасажирам продає квитки. Зупинок не оголошує.
До святкувань ювілею Полтавської битви підготували понад сотню екскурсоводів. Містом курсує екскурсійний автобус. Установили біґ-борди та лайт-бокси з інформацією про найвизначніші місцеві пам"ятки.
Мандрую центральною вул. Жовтневою. Таблички з назвою англійською немає. Уздовж вулиці в кіосках продають швидкі закуски — хот-доги, тости, гамбургери. За прилавком одного з них дівчина вбрана в короткий червоний топ та джинси із заниженою талією. Коли бачу її оголений живіт, бажання купувати тост зникає.
Путівники англійською можна придбати в кіоску Укрпошти. А ще — в Художньому салоні, де продають найбільше літератури про історичну Полтаву.
— З іноземцями просто спілкуватися, — хвалиться продавець. — Я знаю німецьку та французьку. Колега володіє англійською.
У Полтавському краєзнавчому музеї брошур про Полтавську битву немає. Запитую, чи можна замовити екскурсію англійською.
— Та є в нас одна людина, — відповідає працівниця каси непевно.
У музеї-садибі Івана Котляревського екскурсій англійською також не проводять.
— Можете прийти з власним перекладачем, — пояснює директор закладу. — Або допоможемо його знайти. Це не проблема в Полтаві.
Продавець сувенірів поруч із Білою альтанкою каже, що групи іноземних туристів зазвичай ходять із перекладачами. На покупки не надто щедрі. Обмежуються недорогими магнітами з символікою міста.
На початку року до музею Полтавської битви в селі Яківці під Полтавою збудували пряму дорогу в обхід Зіньківського залізничного переїзду біля дендропарку. Вздовж дороги вказівники англійською.
— Проводимо екскурсії англійською, польською, французькою, німецькою, — хвалиться працівниця музею.
Для туристів тут можна придбати книгу "Полтава туристична", видану трьома мовами — українською, російською, англійською. Найбільше туристів-іноземців у цей музей приїздить зі Швеції та Росії.
Мінуси:
— немає назв вулиць англійською;
— полтавських галушок у більшості кафе та бістро не подають, лише в дорогих ресторанах;
— зовнішній вигляд кондукторів у тролейбусах та автобусах вульгарний;
— немає туалетів у деяких парках;
— безграмотність у вивісках, оголошеннях і рекламі;
— кафе та бари працюють тільки до 23.00;
— туристів у таксі не просять пристібати пас безпеки;
— не можна зняти повію.
Плюси:
— велика кількість парків;
— зручність "кільцевого" маршруту — неможливо заблукати;
— багато урн для сміття в центрі, прибрані вулиці;
— підсвітка будівель увечері;
— невисокі ціни в кафе;
— велика кількість готелів різного класу;
— уночі містом можна спокійно гуляти.
У вбиральні перерва з 14 до 15 години
— Підійшов до мене іностранець, щось белькоче. Очі великі, а сам аж присідає, — згадує продавець у продуктовому кіоску на Південному залізничному вокзалі в Полтаві. — Я зрозуміла, що чоловік у туалет захотів. Але ж вказівників немає, як йому той туалет знайти. То я його провела.
Підходжу до туалету на вокзалі. Зачинено. На склі папірець: "Обід з 14 до 15 години".
На залізничному вокзалі "Полтава-Київська" дороговказів до туалету також немає.
У центрі міста туалет у підземному переході "Злато місто" відшукати можуть лише місцеві. Вбиральня у Сонячному парку розташована в напівпідвальному приміщенні. Жодної вказівки про це чи напису англійською.
— Найбільша проблема, пробачте, туалети, — каже туристка з міста Охтирка Сумської області Людмила Голець. — Добре, що місцеві знають, де вони, а нам довелося добряче побігать, доки знайшли.
3 
1
Коментарі