На центральному ринку Полтави подорожчало м'ясо. За кілограм свинини просять до 65 грн. Кілька тижнів тому ціна була нижча на 10-15 грн.
54-річний Юрій Кузь із села Бричківка Полтавського району продає свинину по 30 грн/кг. По м'ясо до нього приїжджають полтавці, жителі сусідніх районів.
— Років 10 тому тримав свиней тільки для себе. Потім рішив людям продавати, — говорить Кузь. — Ріжу сам, розбираю тушу. Печінка, серце, голова і ноги йдуть по 10 гривень. Кишки і кров даром віддаю. 30 гривень кілограм — це правдива ціна на свинину з утриманням та кормом. Ніколи її не міняв, бо дешевше — собі в убиток, а дорожче — люди не візьмуть. Якщо клієнт має бажання, можу безплатно сало від м'яса відділити.
Веде до напівтемного свинарника. Звідти вибігає порося. Господар кидається за ним. Головою зачіпає низький одвірок. З криками бігає по двору. За кілька хвилин заганяє назад.
— Було, раніше 30 штук і свиноматка, а це сім осталося, решту зарізав і розпродав, — відхекується. — Виводжу свиней потроху, бо дорого тримати. До 2001 року це був вигідний бізнес. У каждому селі було родин п'ять, які свининою торгували. Потім ціна на корми вверх полетіла. З поросяти замість вісімсот тепер тільки 500 гривень чистої прибилі получаєш. Люди й порізали. Свиней розводять ті, хто має хоч невеличке поле, щоб корма вирощувати. Покупців знайти несложно. Пишуть оголошення по районних та обласних газетах. Тільки свисни, зразу налетять. Вішають оголошення в селах на магазини. Знаю, багато господарів продають свинину у Великому Тростянці, Абазівці Полтавського району. Можна купить у Великих Будищах на Диканщині та Сорочинцях на Миргородщині. Але там просять по 40-50 гривень за кілограм. То майже так само, як на базарі.
Юрій Васильович зачиняє двері свинарника. Бере віника та починає замітати подвір'я.
— Ті, хто продає м'ясо по селах, на базар спеціально не їдуть, — розказує тим часом. — Тоді в ціну треба забить і гроші за машину, автобусом же товар не потягнеш. Містове заплатить. А можеш і нічого не вторгувать. Риск є. Кроме того, перекупщики все заняли. До нас тоже приїжджають, хочуть по 100 кілограмів свинини купить. Скідки трєбують. А самі на базарі стопроцентну накрутку зроблять.
До одного зі свинарників у дворі Кузя прибудований дерев'яний хлів. У ньому піч із вмонтованим казаном, поряд — ночви з водою.
— Сам придумав, щоб їжу поросятам варити. Коли запалюєш вогонь, всередині температура до 120 градусів. Готове вариво день остиває. Мішаю тоді в кориті з водою, щоб не таке туге було. Хватає на три дні.
Піднімає залізну кришку казана. Усередині залишки вівсянки.
— Даю свиням кашу, буряк, мелену кукурудзу. Без хімічних добавок, тому до забою готові тільки через рік. А, напрімєр, в одному із сіл Диканського району свиням сиплять хімію, яка не виводиться з організму. Виростають за вісім місяців, але їхнє м'ясо вредне. На сковорідці з нього пєна йде, а сало як пластилін. Вибрати, у кого краще купувати, можна тільки перебравши кількох хазяїв. Найчастіше люди беруть цілу тушу, на 80 кілограмів. Стараюся мати постійних клієнтів. Покупців попереджаю, коли будемо різати. Люди приїжджають по свіжину. Не треба думати, скільки часу м'ясо на прилавку лежало і чи свиня це взагалі.
Кузь запрошує до хати. На кухні відрізує на пробу шматок сала. До сіней заходить односелець і товариш Юрія 50-річний Михайло. Сідають до столу, випивають по чарці, закушують салом.
— Добре, пружненьке, шкурка м'яка, — хвалить Михайло. — Це через те, що свиню обсмалюють не лампою, а обкладають соломою й підпалюють. Вона тоді прокопчується добренько, розімліває. Дуже важні возраст і пол поросяти. У свині м'ясо м'яке, у кабана жорсткіше. Якщо йому більше 2 років, воняє сечею.
2 
1
Коментарі