— У нашому селі половина молодих поспивалися, — говорить 42-річна Віра Холод із села Риги Лохвицького району. Стоїть біля колишнього продовольчого магазину у центрі. Показує рукою на сусідню вулицю. — Тамечки хата Олєга. На механізатора вчився, технікум закінчив. І ніде не робив. Хіба на птахофабриці з півроку. Ото проснувся та шукає, де б кирнуть. Тому кукурудзу виламає, тому картоплю викопає, щось заробить — до вечора п'яний валяється.
Риги розташовані за 3 км від Лохвиці. Живуть там близько 500 людей. Мають школу, дитячий садок, ФАП, клуб. Землі у селян орендує підприємство "Райз". Із місцевих на ньому працюють кілька людей. Майже половина молоді до 30 років у Ригах повмирали. Селяни кажуть, через горілку.
— Казьонку в магазині не продають. Нема ліцензії. А по точках самогонки хватає. Не раз сільський голова міліцію визивав, трусили, бражку з бідонів виливали, штрафували. Все одно женуть. Бо то ж найвигідніший бізнес на селі, — додає Холод. — Люди від безвиході спиваються. У нас тільки третина, що роботу мають. Решта по заробітках мотаються, де прийдеться. По три корови держать, молоко за копійки здають. Немає в жизні просвєту.
Хату в центрі села переробили під кафе-магазин "Тамара". З магазину виходять двоє дівчат років 18-20. Одна котить велосипед, у багажник поклала буханець хліба, 1,5-літрову пляшку газованої води і 2-літрову з пивом "Зіберт". За ними з магазину виходять чоловіки.
— Однаково п'ють, що у нашому селі, шо ще десь, — каже Анатолій у чорній куртці і гумових чоботах. — Я оце вихідний сьогодні, можна й розслабитися. Тільки шо я, в більярд піду в клуб грати? А більше немає нічого. Тільки магазін. І то, водку даже з-під прилавка не продають. Саме пиво.
— Яка тут робота? — перебиває Сергій, говорить нерозбірливо, похитується, через раз опирається на товариша. — Кругом дурять. Підеш до фермера. Замість 150 гривень у день платить 50. Пашеш за капєйки. А самогон на точках по 12-15 гривень за літр.
— Я бурячанку беру в одної бабки. Буряк спече, така бормотуха вонюча виходить. Голова з утра тріщить, — кривиться Анатолій. — А лучше всього спирт на точках купляти — дешево, не воняє, голова на місці. У нас усім торгують — сахарним самогоном, спиртом, бурячанкою. Такі, щоб пити кинули, отам є, на кладовищі.
Далі по вулиці на лавці біля двору сидять двоє жінок років 60.
— На нашому кутку питучих мало, — каже одна, опирається на палицю. — Мій син, напрімєр, зовсім не п'є. У Лохвицю каждий день на роботу їзде, бо ближче заробітку немає.
3 
1
Коментарі