Через ревнощі

Квартирантка Тетяна ввечері варить велику каструлю картоплі в мундирах. Накладає собі в миску та сідає їсти її пустою.

— Ти ж два дні тому привезла з дому сумку зі згущенкою, консервами, крупами, — запитую її здивовано.

Дівчина потуплює очі, винувато усміхається.

— Та я вчора пішла хрещену провідувати, а вони сидять дома злі та голодні, — починає нехотя розповідати. — То я їм усі харчі віддала.

Знаю, що хрещена має чоловіка. Сидить дома з малими дітьми. Чоловік працює в магазині вантажником.

— Та вже пішов з роботи, — відмахується Тетяна. — Вона його забрала. Дуже ревнує до продавщиць. Він по людях хотів ходити заробляти, то також не розрішає. Каже, тоді не зможе контролювати, щоб не гуляв. Живуть на 500 гривень, які на дітей отримують. А що на ті гроші чотири людини можуть наїсти? Він мужичара здоровенний. Сам за раз булку хліба з'їдає. Кричить їй, що як дома його силою держить, то хоч би їсти давала. Скандали страшні. То я не втерпіла й усе своє їдло віднесла.

Ділиться, що зібралася на заробітки по людях піти, аби хрещеній допомогти.

Я відразу згадала свою сусідку Алевтину. Та працювала в магазині продавцем. Сусіди сміялися, бо завжди йшла з дому на роботу не нафарбована. Потім півранку накладала косметику прямо за прилавком хлібного відділу. Ввечері змивала помаду та туш під колонкою за кілька дворів до свого. Робила так, бо чоловік казився через ревнощі. Ревнував її навіть до покупців. До самої смерті казав, що вона ходить на роботу, тільки аби його зраджувати. П'ятеро дітей та онуків до уваги ніколи не брав. Крім роботи, чоловік Алевтину нікуди не пускав.

×