Громадський активіст Ігор Луценко й кілька однодумців спробували потрапити до парламенту без грошей і зв'язків. Не вийшло. Але вони виявили механізм, за яким подібні люди зрештою таки можуть пробитися у владу.
Про це активіст розповів у інтерв'ю Gazeta.ua.
Ви активно виступаєте проти знищення київського Гостинного двору, в минулому перешкоджали іншим сумнівним забудовам. Думаєте, широкі маси людей справді хвилює збереження архітектурної гармонії?
- Однозначно, це не в пріоритеті. Ми міряли з соціологами - десь на п'ятому-шостому місці в людей ці проблеми. Насамперед їх хвилюють житлово-комунальний комплекс, потім транспорт, зелені зони. І вже після цього людям варто розказувати, що насправді і Софія й Лавра також є цінностями, й ми за них активно боремося. Тоді нам кажуть: "Молодці".
А до серйозних дій вони здатні?
- Щодо зелених зон 100 відсотків людей не пасивні. Розуміють, що це - частина їхнього здоров'я. А будівлями переймаються більше інтелігенція і якісь окремі прошарки. Наприклад, хтось здавна живе в цьому районі й любить цей будинок. Це скоріше елітарна проблема.
Але люди відчувають: якщо хтось бореться за якісь просунуті речі, то це, мабуть, непогана людина й варто їй довіряти. Треба працювати на таке інформування - і громадянам стає зрозуміло, які в мене мотивації і яка здатність захистити їхні потреби. Про які вони, насправді, мають досить приблизне уявлення. Що потрібно людям, а що ні, з'ясовується вже на практиці.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Янукович каже, що під час виборів виникали "природні недоліки"
У Криму політики завойовували симпатії виборців, обіцяючи безкоштовний проїзд у ліфтах. І це отримало відгук у населення. Чи варто витрачати час на завоювання симпатій у суспільстві, політична культура в якому на такому рівні?
- Тут претензія до політиків, які в період між виборами не працюють, насаджуючи людям якісь більш розвинуті концепції щодо їхніх проблем. Вони просто за три місяці до виборів роблять соціологію й дивляться: ага, народ хвилює це і це. Значить, робимо такий спіч тут, і такий спіч там. Усе. А робота політика полягає ж і в тому, щоб проповідувати. Наприклад, що цінністю є дерева, цінністю є наші будинки й давайте їх захищати. І ця робота має відбуватись між періодами електоральних кампаній.
Цього не практикують 99 відсотків політиків. Там взагалі не люблять напружуватися. Чому в нас така популярна телеполітика? Вона істотно легша. Витратив кілька годин на тиждень на різні телеефіри – і маєш величезну відомість. Але телеефір - це все-таки монолог, як би не обставляли це шоу. Це монолог політиків по відношенню до "бєзмолвного телепростору". Який і близько не схожий на витягання людей на якісь дії чи акції. Щоб вони ставили підписи чи своєю присутністю підтримували ті чи інші ідеї.
Громадський діяч на кшталт вас чи Тетяни Монтян у принципі може потрапити в парламент?
- Сам-один практично ні. Ти маєш бути або представником якоїсь великої політичної сили, або мільйонером, який роками задобрював округ своїм підкупом. Інакше ж матимеш страшні проблеми й 95-відсоткову ймовірність програти. Яким би класним не був і що б не зробив.
У мене в окрузі 45 відсотків виборців до голосування не знали, що буде мажоритарка. А ще чверть чи третина - "дятли", які не хочуть ні в чому розбиратися. Прийшовши на дільницю, вони вперше бачать прізвища кандидатів. Кажуть: "Аа, проголосуємо за бренд". І все дістається великим партіям.
10 років тому мажоритарка вже була. Не могли ж люди забути.
- Забули, забули колосально. Не знаю, як так сталося. Я б або розводив мажоритарні та пропорційні вибори в часі, чи навіть забороняв би людям вказувати в бюлетені свою політичну силу. Якщо ми вже за особистості - то давайте за особистості.
Як наслідок, система передачі імпульсів від народу до влади й досі не працює.
Як можна зробити нинішню виборчу систему ефективнішою? Чи потрібні загальне виборче право, вибори в один тур?
- Я не маю чіткого рецепта, але бачу стратегію, яка б могла допомогти. Є практика, коли в тій же Естонії голосують через інтернет. Робимо законодавство й інфаструктуру, які дозволяють це робити - й після цього нема жодних підстав не проводити вибори, наприклад, раз на два роки. Не запровадити практику більш частих референдумів, і не збільшити кількість посад, які є виборними. Зокрема прокурорів, суддів, шерифів. Це було б дешево. А, наприклад, обирати суддів можна було б давати й не всім. Тому що не всі розуміють природу правових рішень, які вони приймають. Більшість керуються емоційними речима, а справді розуміють, мабуть, ті, хто має юридичну освіту. Тож, як експеримент, можна дати право обирати суддів тим, хто має юридичну освіту. Вивчився - от ще й таке право маєш.
Виборчу систему ж можна всю віддати під мажоритарку. Сенсу в списочниках я зараз не бачу. "Тушкуються" вони набагато ефективніше, ніж мажоритарники. Ну і два тури - однозначно потрібні. Адже влада весь час грає на тому, що опозиція не може між собою домовитись. Оскільки проти централізованої влади стоїть народовладне начало - а це ж багато осіб - то цей момент буде завжди. Другий тур виборів нівелює цю проблему.
У новому парламенті й далі все вирішуватиметься через Чечетова?
- Думаю, все-таки поміняється. По-перше, мажоритарники мають інший стиль політичної поведінки. У багатьох із них є перспектива переобратись на своєму окрузі. Наприклад, на моєму окрузі 2002-го обирався Валерій Лебедівський. Тоді він мав непоганий результат. А зараз його абсолютно забули (завершив вибори на 10-му місці з результатом 1,33%. - gazeta.ua). Він, даруйте, ні хріна не зробив для свого округу - ось і отримав таку політичну кару.
Другий фактор: все-таки у нас, як казав Лукашенко, "перетрахивали" партійні списки. Намагалися фільтрувати на предмет тушкування. Такі чуваки, як Віктор Лозинський, туди навряд чи могли потрапити.
Загалом, парламент буде більш м'язистий. Умовно кажучи, в нинішній раді десь 50 людей, які фактично працюють політиками. В новій буде сто - сто тридцять. Отже, парламент у нас зросте десь удвічі.
Працювати в політиці у цих умовах - цікаво? Раз кажете, що увагу звертають лише на представника якогось із наявних брендів, до серйозної боротьби світоглядів ще далеко. Чи можна досягти тут чогось серйозного?
- Ну, можна було випендрюватись і йти самим. От ми повипендрювались. Телефонне соцопитування - в якому, втім, був дуже високий відсоток відмов - показало, що рейтинги мої та конкурентів принаймні удвічі менші за рейтинг Віктора Пилипишина. Який давно й щедро задобрює округ.
Втім, ми показали результат, із нами почали рахуватися. Якщо б я зараз прийшов, не маючи цього всього, до політичних брендів і сказав: "Візьміть мене!", то зі мною розмовляли б як із дитиною. А зараз вони вже розуміють, чого від мене чекати, а я - чого від них.
Доведеться-таки йти під великий бренд?
- Раніше я більше вірив у компетентність наших виборців. Зараз я міркую вже з урахуванням особливостей цієї компетенції. Так, політичні бренди дійсно сильні. А з іншого боку, вони теж зацікавлені в нормальних кадрах. Це дає їм більше енергії. Тому поки що системних проблем я не бачу. Можна спробувати будувати свій бренд - але для цього треба шукати кошти, що є підставою для істотних ускладнень.
Так, зараз мені у певному сенсі буде загрожувати карма поганих політиків, які колись були в цих політичних силах чи навіть там залишаються. Але загалом цей спосіб однозначно ефективніший.
Впевнені, що так ваш голос почують?
- А чий ще голос мають чути? Коли доходить до компетентності в якихось змінах – в нас ніхто не в темі. Тому важливо захопити якомога вищі трибуни. Для цього треба попрацювати. І перший етап у нашій "революції" - це те, про що Тетяна Чорновол каже словами: "Я йду в парламент, щоб мені, матері, розбили там голову - й щоб після цього люди прокинулися й повстали". Буквальний зміст цих слів, звісно, під питанням. Але суть нашої тактики саме в цьому. Ми йдемо туди, щоб побачили нас, наші ідеї, наш стиль поведінки, енергетику. І сказали: "О, від цих хлопців, мабуть, треба очікувати якихось змін - а не від цих старих, або старих душею, політиків, які там є". Ось так ми показуємо наші наміри, і вже тоді виходимо з пропозицією до народу, який весь нас знає.
Років за 5, щонайменше.
- У нас настільки швидкий час політичного життя, що "никто не знает ни дня, ни часа". Думаю, за два роки ми вже нормально б просвітили себе на всіх трибунах із нормальним пакетом ідей. Тоді, умовно кажучи, якщо робити електоральну соціологію, в нас буде своя фракція вже. А зі своєю фракцією можна вже виходити на все, що завгодно.
А на найближчі місяці які плани?
- Це Київрада, звісно. Її вже обов'язково треба взяти. Вибори туди, сподіваюсь, припадуть на травень. Якщо об'єднати Василя Гацька, Тетяну Монтян - ми оцей електоральний бар'єр, три відсотки, нєфіг дєлать подолаємо. Серед в цілому інтелігентної київської публіки.
А поки я не у статусі депутата - треба створити свою відомість. Можна працювати зі ЗМІ, бо щойно я знявся з перегонів - отримав шквал дзвінків від телеканалів. Попит на таку людину, як я - з таким пакетом ідей, із таким стилем поведінки - великий. Умовно кажучи, чому це нічтожество Чаленко всюди бігає? Бо є запит на мудака такого роду. От є і запит на "класного хлопця" тіпа я - без зайвої скромності скажу. Тому ЗМІ й закривають ці шпарини бідними відносно олігархів людьми, такими, як я. І тому запит на мене у ЗМІ перевищує зараз мій рейтинг в народі. Тому що в інтелектуальній схемі політики треба такі люди.
Ігор ЛУЦЕНКО
Народився 10 листопада 1978 року. Киянин.
2000-го закінчив Києво-Могилянську академію, 2002-го отримав ступінь магістра економіки в EERC (нині — Київська школа економіки). Працював у Міжнародному центрі перспективних досліджень, журналах "Компаньон", "Власть денег", "Корреспондент", інтернет-виданні "Українська правда".
2007-го став співзасновником громадського руху "Збережи старий Київ", мета якого — протистояти незаконній забудові у столиці. З того часу активісти ЗСК провели кількасот акцій. Найбільші успіхи — зупинка будівництва на Пейзажній алеї, на території Жовтневої лікарні, збереження дитячого майданчика на Татарці та скверу на вулиці Прорізній. "Збережи старий Київ" є принципово аполітичним.
На останніх виборах до парламенту Луценко висувався кандидатом у 223-му окрузі. За два тижні до виборів зняв свою кандидатуру, щоб не розпорошувати голоси опозиційно налаштованих виборців.
Також Луценко був заступником керівника виборчого штабу адвоката Тетяни Монтян, яка виступає за реформування ЖКГ. У день виборів допомагав контролювати підрахунок голосів журналістці Тетяні Чорновол — вона намагалась пройти в парламент на Львівщині. Обидві кандидатки програли.
Одружений, має доньку. Їздить Києвом на мотоциклі.
2 
8759
Коментарі
1