- Краще б мене посадили, іроди, а Юлю відпустили, - каже член партії "Батьківщина" 62-річна Надія Стороженко. Обличчя та руки жінки вкриті білими плямами від опіків. Стоїть навпроти невеличкої сцени у наметовому містечку на Хрещатику 5 серпня.
Чоловік років 70 з трибуни читає вірш, присвячений екс-прем'єрці Юлії Тимошенко. О 12.00 тут закінчується мітинг приурочений до 2-річчя її ув'язнення. На території наметового містечка – чисто. На сцені стоять три букети троянд та гвоздик у стареньких вазах. Неподалік клумба із дерев'яних рожевих дошок. Вони складають два слова: "Юлі волю". Неподалік дерев'яний мольберт із картиною, де фарбами написано "2 роки ув'язнення". Містечко відділене від дороги залізним парканом. Він обклеєний фото Юлії Тимошенко із міжнародних зустрічей та суду.
Під сценою стоять та сидять на білих пластикових стільцях близько 60 людей. Щойно тут виступали нардепи від "Батьківщини" Олександр Турчинов та Юрій Одарченко.
Мітинг завершився. Комендант містечка Григорій Махович тримає у руках десяток заламінованих аркушів А-4 бежевого кольору. Це – подяки "активному учаснику наметового містечка" за підтримку "у боротьбі із режимом та за визволення Юлії Тимошенко". Навколо нього скупчилися семеро жінок.
- А мені чого грамоту не дав? – голосно говорить одна із них і кладе руки в боки.
- Я ж казав: принесіть копії членських квитків, – відказує той і розводить руками. – Буде і вам грамота.
Жінки насупившись відходять. Активістка Людмила Кущ притискає до грудей "Подяку".
Одягнута у чорну футболку із написом "Юлі волю". На лівому плечі у неї синьо-жовта медаль із тканини.
- Я виростила квіти у цьому містечку, - вказує на доглянуту клумбу неподалік. Там рясно насаджено чорнобривців. – Коли я не на чергуванні, мені помагали інші активістки. А насіння купили Ваня і Гриша. Це - адміністрація містечка.
Людмилу Кущ бере за руку 56-річна Людмила Скідко.
- Цукерочки, - говорить тихо і простягає до тої пакет прямокутної форми загорнутий у газетний папір. Кущ бере й ховає руку за спину.
- Раніше ми тут цілими днями українських пісень співали, - розповідає Скідко. – Особливо, коли Євробачення було. Іноземці слухали і хвалили. Українська пісня – то свого роду молитва. В неділю ходили до церкви за Україну молитися. А в будні дні – просто співали.
О 13.00 люди розходяться. Залишаються лише ті, хто сьогодні чергує – 26 людей.
Двоє чоловік знімають із наметів старе накриття та вішають нове, міцно прив'язують до залізного каркасу. До його ніжок прикріплено мішки із землею, щоб не знесло вітром. Троє літніх жінок сидять на пластикових кріслах поруч зі сценою.
- Скоро Юля буде на свободі і тоді Україна оживе, - каже одна із них, представляється бабою Вірою. Її нижні зуби – залізні. На голові прозора хустина бузкового кольору. – Ходжу сюди не за гроші, а за бажанням души. Мені вже 90 з гаком, я - не член партії. Просто шкода мені таку розумничку як Юля. Я навіть газети розношу. Десь стану в кутку, та й роздаю. Сусідам теж.
О 14.00 відхиляє вхід в намет 73-річний Ерік Яшкевич. Одягнутий у білу футболку із написом "Фрі Юля". На голові солом'яний бриль із прикріпленими значками у формі сердець.
- Обязаны отпустить Юлю, - говорит голосно. - Европейский суд признал, что она сидит незаконно. Сейчас уже все вмешались. Я уже два года здесь живу. И зимой. По-всякому бывает. Мы все переживем ради нее. Здесь по человек 30 ночует, чтобы провокаций не было.
Фото Тимошенко на півметровому стенді розглядають Борис Бензар та Гелена Штонда.
- Лідери опозиції не роблять нічого, щоб Тимошенко випустили,- каже Бензар. – Це наметове містечко нічого не дає. Краще б поїхали по регіонах, просвіщали людей. А так вже два роки намети стоять. А толку? Справжній лідер в нас один – Тимошенко. А інші – так. Подивіться на того ж Тягнибока. Він ж на владу працює. Я Тимошенко казав, ще коли вона на волі була, що не тими людьми вона себе оточила. То вона мені руку за ті слова пожала.
Штонда киває.
- Скоріше б її вже випустили, - говорить. – Я працюю в Академії наук, то мене вже в адміністрацію викликали. Попереджували, щоб не дуже висувалась.
Близько 16.00 66-річний Борис Ситницький збирає сміття до картонного ящика з-під печива. Чоловік – високий і кремезний. Одягнутий у спортивну футболку та штани.
- Я сам собі взяв нагрузку, - розповідає. – Воду ношу. Квіти поливаю. Роблю то вночі, щоб вода поглиналася. Нам тут привозять чай, кофе, цукор. Їду самі носимо. Ходимо в столову тут недалеко. Там суп 8 рублів, або в "Пузату хату". Витрачаємо до 30 рублів на обід з пенсії. Але то таке. Робимо ж суспільну справу всі. Политики не кожний день приходять, але буває. Бригинець, Одраченко, Сенченко – найчастіше. Турчинов рідко. Але він видно дуже зайнятий.
66-річна Олена Ганапольська заходить до крайнього намету. Всередині темно і душно. Стоять два білих пластикових столики та десять стільців. На гачках під стелею висять пакети із символікою "Батьківщини", дві шкіряній чорні сумки та темно-синій пуховик. На столиках дві банки із розчинною кавою "Якобз" та чаєм "Ліптон", поруч старенький електрочайник та мікрохвильова піч.
- Лєн, зроби мені кофе, - гукає хтось із надвору. Ганапольська розставляє рядком три пластикові стаканчики. На голові у жінки світлого кольору перука у вухах – золоті сережки у формі кленових листочків.
- Я работала онкологом, когда молодая была, - насипає у стаканчики каву. – В партию вступила в тот день, когда посадили Юлю. Больно мне стало. Такая женщина – умная, красивая. Несправедливо это. У меня дети в Канаде. Как только отпустят Тимошенко – к ним уеду.
На початку та в кінці містечка збирають підписи за звернення до Європейського суду з прав людини. У ньому просять максимально швидко розглянути справу Юлії Тимошенко та ухвалити справедливе рішення. Сьогодні – перший день збору підписів. О 18.00 зібрали уже 624.
46-річний Іван Шибко стоїть біля сцени і спостерігає за людьми. Він – старший зміни містечка. У чоловіка - довгі і густі вуса. Вбраний у вишиванку.
- В кожного є свої обов'язки: хтось роздає агітацію, хтось підписи збирає. От я і розподіляю. Зміна триває від 8 до 16 години. Старший зміни – добу. Кожен районний осередок дає по дві-три людини, щоб тут чергували. Готові стояти до перемогу. Хотіли б, щоб Юлію Володимирівну випустили ще до осені. Юля особисто скаже "все", тільки тоді наметове містечко звернемо. Обов'язково поїдемо до Харкова, коли її звільнять. Дай Боже. Будемо гучно святкувати перемогу. Зберу всіх у Кадецькому гаї на озерах на рибалку. Зваримо уху.
- Будемо святкувати на пікніку, - додає. – І Юлю з собою заберемо. Така жінка, як Тимошенко, раз на сто років народжується.
7 
8759
Коментарі
68