"Позбавити громадянства" - українці відреагували на звернення Зеленського до жителів ОРДЛО

5

Кому щось не подобається - хай їдуть. Зеленський проста людина, як три копійки, йому вже набридло те все. Люди ведуть екстремістську діяльність, поширюють фейки в інтернеті. Уже набридла брехня у соціальних мережах, пропаганда. Можна за таке, я думаю, громадянства позбавляти.

Чомусь приїжджим завжди щось не подобається. Корінні українці ніколи не кажуть, що хочуть в Росію.

Зеленський хоче скинути непотрібний баласт, який влаштовує майдани, революції. Тоді збиралися люди, у яких не було роботи, Донбас, Донецьк, жили тут. Через них країна в ж*пі тепер. Багато донецьких працювали у мене - завжди думають, що їм всі щось повинні. Не хочете розвивати свою країну - ніхто тримати не буде.

Жити потрібно там, де тобі подобається. Якщо тобі не комфортно в Україні, то чому ти досі тут сидиш. Позбавити громадянства - це надто просто та і у нас неможливо, здається, просто так це зробити.

Зеленський немає права нікому вказувати. Кожен може вирішувати і робити так, як хоче. Мабуть, набридли вже йому українці. Закликає вакцинуватися, а сам тільки заради піару. Нічого не зробив він, щоб люди хотіли жити в Україні. Держава не процвітає, а тільки стає гіршою.

Скільки можна страждати - їдьте у кращі краї. Хочеш жити в Україні - поважай державу, закон і правила. Громадянства, звичайно, позбавляти не будемо. Але це дивно, коли дорослі люди не можуть визначитись.

Сам не раз казав своїм підлеглим таку фразу. Якщо щось не подобається,будь ласка, ніхто не тримає. Шукайте своє щастя деінде. Думаю у президента накипіло. Якщо людина підриває діяльність держави - то треба позбавляти громадянства.

У Росії ми мало кому потрібні. Ніхто не буде направо і наліво видавати паспорти українцям.

Навіщо бути там, де тобі не подобається. Зеленський має повне право так казати. Адже нікого не виганяє, просто дає зрозуміти, що мають люди право вибору. Так, є свобода слова, можемо висловлювати різні думки. Але не тоді, коли в країні йде війна. Можна таких людей записати в меншинства або обмежити в правах, наприклад.

Я з Донецьку, народився в Росії. В Україні нікого немає. Коли жив на Донбасі, хотів бути поряд із татом на Кавказі. І навіть тоді, коли почалось ділення країни. Але дружина любила Україну, приїхав у Київ заради неї. Послухав, що кажуть тут, прожив два роки в РФ, послухав і там, що в Україні всі погані. Не подобались прапори і надмірний патріотизм.

Однак п'ять років уже тут. Уже не так хочу жити в Росії. Мабуть, Зеленський правий, бо треба любити місце, в якому ти живеш. Я полюбив Україну. В Донецьку ніхто не змушував вчити українську, не розповідали про героїв, а тато розповідав про Росію. То чия в цьому провина? Кожен має визначитись. У Криму також хотіли в РФ, зараз шкодують. Якщо я зробив вибір, чому хтось не може.

Він ще толерантно сказав. Усе правильно, ніхто не виганяє людей з дому. Але неможливо просто захотіти бути росіянином і жити в Україні. За твоїм бажанням ділити країну або віддавати ніхто не буде.

Зроби вибір - жити тут і розвиватись, передавати цінності дітям або шукати краще місце.

Так, з точки зору ставлення до громадян це не дуже правильно. Але ми, українці, маємо свої недоліки. Має бути підтримка, усі мають бути разом. Не варто сприймати його слова вороже. Думка президента зрозуміла: усі мають право вибору. Зеленський теж людина - у нього є душа. Думаю, що він сказав так через емоції. Нічого не може вдіяти з війною, але видно, що хоче.

Справа ж не тільки в Росії. Кожен має свободу дій. У будь-яку країну можна переїхати, де подобається. Але не треба було так категорично казати, мовляв, двері відкриті. Треба навчити людей любити свою країну, виховувати цінності з дитинства.

Комусь некомфортно, але тут можна заробляти і жити в кайф. Зеленський ближчий до народу. Він чесніший, ніж інші, каже, що думає. Іноді може говорити шось неправильно, але чесно.

У Донецьку, звідки я родом, переважно старші люди хочуть бути громадянами Росії. Молодь підтримує Україну, більше розуміють, аналізують. Можна зрозуміти їх, бо там страшно було, людям у підвалах не розповідали, що робити. Вони плакали, шукали роботу і викручувались у тих умовах.