Ексклюзиви
Четвер, 27 вересня 2007 15:32

Не треба йти на вибори

Автор: малюнок: Володимир КАЗАНЕВСЬКИЙ
 


Як не стати співучасником масового шахрайства


Український народ вкотре опинився в ситуації виборів без вибору. Адже всі п"ятеро фаворитів на позачергових виборах 30 вересня — Партія регіонів, Блок Юлії Тимошенко, "Наша Україна — Народна самооборона", Соціалістична партія та комуністи — є лобістами інтересів великого капіталу. Натомість партії, що відстоюють інтереси інших верств суспільства, відсікаються від Верховної Ради 3-відсотковим бар"єром і захмарними цінами на політичну рекламу, секунда якої може коштувати тисячу євро.

За кого б ви не проголосували, все одно  перемагає система. Незначні зміни в конфігурації трьох найбільших кланів навколо державного пирога нічого не змінюють. Взаємні ж нападки політиків у запалі передвиборної агітації — це лише складова договору можновладців задля збереження цієї паразитарної системи. Якби такого роду вибори могли щось змінити, їх би вже давно заборонили.

Але не все так безнадійно. На щастя, все більше громадян усвідомлює, що нинішнє "свято демократії" — це гра в одні ворота. На цьому тлі відбувається розділення найрозумнішої частини виборців на дві групи.

Перша вважає, що в цій ситуації треба голосувати за "малі", тобто неолігархічні партії. В такий спосіб начебто можна виказати свій протест проти "олігархічного лохотрона". По суті, ця категорія громадян ще вірить в існуючу систему та можливість її вдосконалення. Тому вкотре готова проголосувати за "кращих із гірших". Вона вважає: якщо не прийдеш на вибори, то твоїм бюлетенем проголосують за будь-кого. При цьому згадана група розуміє, що заповнений бюлетень після потрапляння в скриньку житиме власним життям. Тобто може опинитися серед бюлетенів за будь-кого з "фаворитів". Це яскраво показали вибори 2006 року. Тоді виборчі комісії купувалися, а голоси за малі партії "обнулялися". У результаті дехто зі спостерігачів стверджував, що обсяг фальсифікацій склав майже 20%. Скандал вдалося загасити, але схема залишилася без змін. Навіть голосуючи за "малі партії", виборці все одно віддають голоси "фаворитам". Оскільки наперед вирішено, що "малі партії" за будь-яких обставин не потраплять до парламенту. Вони, фактично, перетворюються на розмінну карту в "битві гігантів". Зокрема, можуть активно підтримуватися одними "фаворитами" для відбирання голосів в інших "фаворитів". Наприклад, очевидно, що Партія регіонів зацікавлена в просуванні "Свободи" Олега Тягнибока, оскільки остання відбиратиме голоси в БЮТ та НУ-НС. А після входження до Верховної Ради ця ж Партія регіонів отримає приблизно третину голосів, відданих за непрохідну "Свободу". Так само очевидно, що в просуванні Компартії  (оновленої) зацікавлені НУ-НС і БЮТ.

Друга частина думаючих виборців вважає, що брати участь у цій "дурильні" — означає не поважати себе. Більш за те — стати співучасником масового шахрайства. Адже кого не підтримуй — все одно голосуєш за олігархів і офіційно визнаєш їхнє право керувати собою. Делегуєш їм право визначати твоє майбутнє. Визнаєш законною прихватизовану ними загальнонародну власність, чорноземи й корисні копалини, ліси й озера.

Кого не підтримуй — все одно голосуєш за олігархів та офіційно визнаєш їхнє право керувати собою

Тому-то все гучніше лунають заклики до бойкоту виборів. Це єдиний реальний спосіб вплинути на їх перебіг. Перетворитися з об"єкта маніпуляцій на свідомого й вольового суб"єкта. Влада сама дала для цього унікальний шанс. 1 червня 2007 року було прийнято поправки до закону "Про вибори народних депутатів України". У статті 102-9 ідеться: "Позачергові вибори депутатів визнаються такими, що не відбулися, якщо в них взяло участь менше половини від кількості виборців, включених до списків виборців". Ця норма була прийнята на випадок можливого бойкоту виборів коаліцією в складі "Регіонів", СПУ і КПУ. Тому вона стосується лише виборів 30 вересня — на всіх наступних відсоток виборців, які проголосували, не матиме жодного значення. Навіть якщо на дільниці прийдуть лише сім"ї 50 гривневих мільярдерів і проголосують самі за себе, вибори вважатимуться такими, що відбулися.

Тож друга частина виборців має намір висловити мирний протест проти олігархату й продемонструвати, що їй не подобається ця його шахрайська оборудка.

Тобто бойкот — це голосування проти безчесної системи. Його проконтролювати значно легше, ніж відстежити долю вже вкинутих бюлетенів. Адже тут усе просто: або ти є на виборах, або тебе немає. Спостерігачі елементарно можуть порахувати кількість людей, які проголосували — незалежно від корумпованості виборчих комісій.

Прихильники бойкоту пояснюють, що, по-перше, це не прояв пасивності чи байдужості, а свідомий вибір людини, яка розуміє механіку політики й відмовляється бути в ній безвольним коліщатком. По-друге, нинішній заклик до бойкоту пропонує альтернативу — скликання Конституційних зборів, що мають розробити й затвердити новий Основний закон держави. Він ґрунтуватиметься на суспільному договорі, свідомо й добровільно укладеному українськими громадами. Затвердження Конституції на всенародному референдумі означатиме легітимне перезаснування держави. В інтересах всього народу, а не самопроголошеної "еліти". У результаті ставлення виборців до бойкоту перетворюється на соціальний тест на спроможність до критичного мислення та готовності до творення нового суспільства. Своєрідний механізм селекції нової еліти — співзасновників нової держави, нової української громади.

Просування ідеї бойкоту діючої системи та творення нової надає виборам-2007 великого сенсу. Це початок соціально-політичного розділення на старе й нове.

Із одного боку, посткомуністична система в особі олігархічних кланів прагне використати ці вибори для легітимізації своєї власності. Пануюча верхівка намагається надати своїй владі імідж законності, закріпити її та передати своїм дітям. Тобто інтерес влади в цих виборах зрозумілий.

Інтерес народу в тому, щоб змінити свою свідомість, звільнити її від шкідливих міфів та спокус. Після спалаху 2004-го спочатку луснула міфотворча бульбашка "проамериканського месії, який створить ліберальний рай". Після 2006 року — бульбашка "проросійського хлопця, який усім зробить добре вже сьогодні". Після виборів-2007 неминуче лусне бульбашка "безнаціональної жінки з косою" — третя, найбільша спокуса для України.

Після її подолання українці почнуть думати своєю головою й покладатися на власні сили. Вони збагнуть, що відповідальність за свою долю не можна перекладати ні на кого. Бо на цьому світі є певні речі, які треба робити лише особисто. До таких належить не лише зачаття рідної дитини, але й творення народом рідної держави.

Зараз ви читаєте новину «Не треба йти на вибори». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

3

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 26170
Голосування Чому я не голосуватиму за Петра Порошенка на президентських виборах у 2019 році?
  • Він не виправдав моїх очікувань
  • Я за нього й на попередніх виборах не голосував
  • Є достойніші кандидати
  • У нього є можливість переконати мене у протилежному
  • Україні треба президент нової якості
  • Голосуватиму за Порошенка
  • Ще не визначився з кандидатом
Переглянути
Погода