Сказати, що політична ситуація в Україні незадовільна - применшити проблему. Рейтинг глави держави впав нижче 10%, але політологи кажуть, що це не має значення. На наступних виборах вирішальним буде не рейтинг довіри, а навпаки – антирейтинг, тобто ми обиратимемо не найкращого, а найменш огидного. За таких умов єдина надія на гіпотетичну "третю силу", яка буде представлена гідним кандидатом. Чи може стати такою силою рух ветеранів АТО, чи є серед атовців справжній політичний лідер і чи здатен він щось змінити, про це ми поговоримо з політичним експертом Кирилом МИХАЛЬЧУКОМ.
Багато хто порівнює українській конфлікт, та конфлікт якій пережила Хорватія в 1991-1995 роках. Сьогодні Хорватія цілком успішна країна, а рух ветеранів визвольної війни чи не найвпливовіша політична сила країни. Чи зможуть ветерани АТО використати хорватський досвід, і стати рушійною силою, яка виведе Україну з кризи?
Дійсно є велика спокуса провести аналогії. Обидві країні зазнали агресії, обидві вимушені були захищати незалежність. Але Хорватія змогла вирішити свої проблеми, в той час як ми все ще знаходимось у стані війни і глибокої економічної кризи. Що ж стосується ветеранського руху в Україні, то за великим рахунком його просто нема. В Україні існує багато різноманітних ветеранських і навколо ветеранських об'єднань та громадських організацій. Більшість з них дрібні і обмежені в ресурсах, щоб відігравати якусь роль в суспільному житті держави. 99,9% спілок ветеранів АТО зайняті проблемами земельних ділянок, квартир, довідок, посвідчень. На політику чи громадську діяльність не вистачає часу.
Чому на Ваш погляд склалася така ситуація?
У цьому є провина і самих ветеранів. Проявляються особливості нашого менталітету - де два українці, там три гетьмани. Тобто нехай я буду керівником організації, в якій окрім мене ще два заступника і яка взагалі неспроможна на якісь дії, ніж буду рядовим членом впливового руху. Але найголовніша причина - те, що таке становище цілком задовольняє діючу владу. Існуюча владна еліта, якщо можна її так назвати, настільки слабка, що неспроможна вижити в конкурентному середовищі. Тож зараз застосовуються всі методи, щоб роз'єднати, подробити та скомпрометувати ветеранські організації.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Влада нехтує обіцянками боротися з корупцією та реформувати систему правосуддя - Костанчук
Влада вважає ветеранів АТО конкурентами.
Безумовно. Згідно опитуванням особливою повагою і довірою зараз користується церква та військові, насамперед добровольці. Саме вони створюють найбільшу небезпеку для існування владної верхівки.
Ви кажете, що взагалі не бачите активності серед ветеранів. Але у Верховній Раді є учасники бойових дій.
Сказати, що активності нема взагалі - це перебільшення. Вона дуже низька. Відносно ветеранів, які зараз є депутатами, то здавалося б вони дійсно вже є політиками, але реальність трохи інакша. Компанія тут досить різноманітна, як і обставини, які їх привели в парламент. Але в більшості це цілком випадкові люди, популярність яких просто використали на момент виборів. Після закінчення каденції навряд чи хтось з них зможе продовжити політичну кар'єру.
Але є кілька окремих гравців, які проявляють політичну активність. Це Надія Савченко, Андрій Білецький, Тарас Костанчук та Дмитро Ярош. Вони мають політичне майбутнє?
Вони зараз є політично активними. До чого ця активність призведе, це інше питання.
Надія Савченко - бренд без будь якого матеріального втілення. Її рекламний образ настільки відрізняється від оригіналу, що експлуатувати його далі неможливо. Сама ж пані Савченко не зможе вибудувати якоїсь політичної концепції. Їй не вистачить ані знань, ані здібностей.
Андрій Білецький і Дмитро Ярош - вагоміші гравці, хоча їхня позиція теж не виглядає занадто сильною. Вони схожі між собою. Схожі їх погляди, обидва сповідують радикальний націоналізм, обидва довго були пов'язані з націоналістичними рухами, до обох в Україні досить неоднозначне ставлення, незважаючи на їх проукраїнську позицію та участь в АТО. У випадку виборів їм доведеться битися за одних й тих же виборців. Але виборців буде небагато, українці в більшості не підтримують ультранаціоналізм. Окрім того, пік їх популярності минув, такі постаті потрібні під час революцій. Державотворення – не їхня царина. Жоден з них не має економічної, соціальної, правової програми розвитку. Їх могли б використати якісь впливові сили, але Ярош і Білецький не дозволять собою керувати. Вони мають власні амбіції і навряд підуть на компроміси, тим більше - з владою.
Щодо Тараса Костанчука, то його позиція толерантніша. Його погляди радикально проукраїнські, але не націоналістичні. Якщо піде на вибори, то матиме більшу підтримку. По-перше, завдяки поміркованій позиції, по-друге, тому, що має власне бачення розвитку держави. Якщо розглядаємо суто ветеранське середовище, то найбільш оптимістичним сьогодні виглядає політичне майбутнє саме Тараса Костанчука.
ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: "Смерті не боюсь. Буде – то й буде. До неї не можна підготуватись"
Він виставлятиме свою кандидатуру на наступних виборах? Йтиме самостійно чи в складі політичної сили?
Скоріше за все, він піде на вибори. Пропозицій від зацікавлених політичних сил матиме вдосталь. Але до виборів ще є час. До 2019 року Тарас Костанчук зможе стати цілком самостійним гравцем.
Коментарі