Зараз часто кажуть, що до розмов про федералізацію країни призвели національно налаштовані активісти. Чи є в цьому правда, Gazeta.ua розмовляє з львівським аналітиком Орестом Друлем.

 "Є різні поняття націоналізму. Нині ми під націоналізмом чомусь розуміємо радикальний націоналізм. Нам накидують, що кожен націоналізм є злий. Не кожен. Межа зла починається з ксенофобського націоналізму. Кожного року на цьому хочуть зіграти. Наступним випробовуванням стане 9 травня. Свято, чи не свято? Перемога над ким? Галичині цього року пасувало б помовчати, - каже Орест Романович. - Врахувати, що зараз перебуваємо у дуже критичному стані, з боку Росії від нас чекають помилок."

 

 Чи не забагато у нас пам'ятників Степану Бандері? Якщо їх зняти, конфлікт буде вичерпано?

- Пам'ятники Бандері стоять практично на городі – у кожному маленькому містечку. За межі Галичини не розповсюджуються. Ніхто не нав'язує, аби їх ставили у Макіївці. Так само можна сказати, що забагато пам'ятників Тарасу Шевченку. Якщо проаналізувати його творчість, можна знайти багато моментів про москалів, жидів, уніатів. Його можна вважати свого роду "бандерівцем". Якби радянська комуністична влада прикріпила йому ярлик націоналіста, він би на Сході нині не сприймався. Вони ж його захотіли приватизувати, зробили революціонером, тому він там нормально сприймається. Те саме з Бандерою. Скажімо, Роман Шухевич у своїх діях був крутіший за Бандеру, але на Сході сприймається спокійніше. Бо страшний образ створили саме з Бандери.

 І мова, і герої є лише індикаторами нашої різності, а не причинами. Що для нас є Бандера? Він не є тим, хто пролив кров невинних поляків. Це - символ стійкості. Ним він став з моменту виступу українською мовою на суді у Варшаві. Тому це пам'ятники не Бандері конкретно, а незламності українського духу.

Можна би було ставити пам'ятники Андрею Шептицькому. Але це би трактувалося тоді як релігійна непримиримість і було би причиною розбрату на конфесійному ґрунті - чому пам'ятник католикам, а не православним? Є два способи вирішити ту проблему. Або на Заході почати ставити такі ж пам'ятники, як на Cході, тобто нам змінити свою ідентичність. Або ж створити толерантний до Бандери імператив. Я не кажу, аби він став на Cході національним героєм. Його мають сприймати так, як на Заході ставляться до Паші Ангеліної, або Олексія Стаханова.

 Хто має першим піти на компроміс?

- Ніхто, тут має бути рух назустріч. Це робилося за часів Віктора Ющенка. Тоді на телебаченні запровадили голосування найвизначніший українець". Тоді легалізували Бандеру у думці Центральної України. До нього масонське сектантське привітання "Слава Україні" вважалося дуже націоналістичним. Тепер воно добре прижилося у Центральній Україні. Також надто радикальні гасла "Слава нації" - "Смерть ворогам" вже добре вживається на Сході.

Ми втратили 23 роки. Що ще за цей час було зроблено на об'єднання країни і стирання грані - скільки грошей виділено, підручників надруковано, просвітницькі програми? На що ми надіялися? Адже могло уже виросте "нормальне" патріотичне покоління.

 

- Треба не грань стирати, а впроваджувати толерантність. Я сприймаю одесита таким, яким він є. І я не є місіонер, який несе йому свою правду. У нього є своя і базове бажання будувати власне життя. І я буду протестувати, коли мені нав'язуватимуть чужі принципи - шансон, блатняк. Проголошення європейських ідеалів - це якраз був рух в європейському напрямку. А принципи Європи - визнання гідності іншого і ствердження своєї гідності, спосіб компромісу і співжиття, де конкретна людина є цінністю. Так, процес затягнувся. Ця Європа довго була лише на рівні декларацій, але імітація - це вже перший крок.

 Простому робітнику, який виходить у Донецьку на проросійський мітинг, що заважає жити? Конкретно у побуті - українська мова, не ті фільми на телебаченні?

- Мешканці східних регіонів пасивніші і більш патроналістські. Тому пасивних людей лякає наша активність. Те, що ми говоримо українською, для них уже є зле. Не тому, що їх дратує українська, а тому, що ми її відстояли, отже можемо домінувати. Домінантів сприймають як загрозу. А проти загрози протестують. А тут ми ще й у Європу захотіли. Отже - знов відривання від усталених зразків.

Мислення такого чоловіка таке: треба мати царя доброго, Путін - добрий цар, і добре в Росії жити. А про те, що нафта дорога і тому краще жити, не говориться. Це заміна свободи на добробут. Чому? Тому що свобода - це відповідальність. За себе, за долю свою і країни. Якщо ж я свободу віддаю, маю собі царя, то тривогу і відповідальність зі себе знімаю. Тоді маю право лише критикувати царя, якщо він буде нехорошим. Так людина отримує психологічний комфорт.

Я би не ідеалізував галичан чи Правобережну Україну. Тут теж є таке мислення. Але прошарок тих, хто не хоче продавати свою свободу а сам планує своє життя, тут більший.

У який історичний період Схід і Захід відчували найбільшу неприязнь?

- У часи революцій - 2005-го і 2013-2014. Але для України вісь "антиросійський-проросійський" недобра. Краще би був просто "аросійський" статус. Щоб ми ставилися до Росії так само, як до Фінляндії, Норвегії, Австралії. Нам якось байдуже як до нас ставляться норвежці. Хотілось би, щоб добре, але якщо погано, то ми з цього приводу дуже переживати не будемо. А якщо хтось із російських сенаторів про нас погане слово скаже, нас уже шалено обурює і тривожить, викликає агресію.

А коли це протистояння між Сходом і Заходом України було найбільше стерте?

- У Радянському Союзі. Хоч в Галичині і тоді відчувалася "інакшість". Це не є ворожнеча, це чужість. А чужість в архаїчному суспільстві асоціюється з ворогом. Якщо ж суспільство розвивається, то починає усвідомлювати, що чужий - не завжди ворог. А може стати і партнером. Федералізм якраз тому ще зараз і не на часі, бо відчуття чужості у нас ще дорівнює ворожості.

Чому ми віддали Крим?

 

- Не було влади. Не впевнений, що було би краще, якби ми почали воювати. Були би інші кроки з нашого боку - то й інша відповідь з боку Росії і Європи.Зможемо Крим повернути тільки якщо Росія стане слабшою. Або інший варіант пропонує американський політолог Олександр Мотиль. Він каже, що треба піти на ризик і провести в східних регіонах референдум. Але перед тим запросити іноземних спостерігачів і можливо навіть миротворчі сили ООН. Соціологія показує, що більшість буде на нашій стороні. При тому, щоб відділити регіон, треба ввести трошки іншу шкалу - збільшити планку голосів "за".

 Що зараз президент Росії зробить з Кримом?

- Йому би слід було ліпити з Криму вітрину - як от добре в нас жити. Міг би давати більше прав татарам, вводити їх на посади і в парламент. Але судити важко, бо в Путіна інше уявлення про нормальність.

 Що потрібно, щоби Росія стала слабшою?

- Вона може такою стати лише за рахунок падіння цін на нафту. Багато залежить від Обами і ресурсів США - скільки вони випустять на ринок своїх природних ресурсів. Це робиться не одразу. Тому "ослаблення" може статися в наступні 5-6 років. Та і запас міцності Росії великий.

 Як нашим політикам слід діяти далі?

- Пріоритетом має бути Європа і НАТО. НАТО слабо звучить в риториці політиків, і це помилка. До речі, цей силовий блок добре лягає на патроналізм нашого народу: є хтось, хто захистить.

×