У Донецьку триває цілодобова безстрокова акція протесту прибічників європейського вибору країни. Щогодини вдень на донецькому євромайдані можна зустріти від 30 до 250 донеччан, вночі - від 5 до 10. Протестувальникі поставили на площі біля пам'ятника Шевченка 3 пластикові стільця, вставили у флаштоки національні прапори України і прапор Євросоюзу. На парапеті лежать три великі сумки з продуктами, банки з гарячою їжею, стоїть 3-літровий термос з окропом - це подарунки городян. Ночами активісти гріються в машині когось з учасників акції. В туалет ходять у бібліотеку ім. Крупської – вдень, і в кафе - вночі. Вночі чергують по графіку, в кожній зміні - по 5 чоловік. Акція відбувається без партійної символіки. Учасники пишаються тим, що вона не агітує ні за одну політичну силу.
28-річний донетчанин Євген Насадюк у числі перших почав акцію вночі 24 листопада. Він програміст та режисер любительського театру. Жив в Москві, Києві, Львові. Вільно говорить на українській та англійській мовах. Заробляє на життя тим, що робить сайти.
27 листопада Насадюк зробив плакат "Борися за своє майбутнє, сьогодні всеукраїнський студентський страйк" і встав навпроти головного корпусу Донецького національного університету, закликаючи студентів підтримати страйк. Ректорат викликав 5 співробітників міліції. Міліціонери узяли у Євгена пояснення.
Насадюка обрали в координаційний комітет донецького євромайдану. Він щодня розміщує на своїй сторінці у Фейсбуці звіт про поточний стан донецького "євробюджету". Вже в перший день акції городяни пожертвували 1905 гривен. Гроші витрачають на друкування флаеров, наклейок, стрічечок і прапорців.
- Чому ви тут?
- В четвер почув новину, про те, що в Європу нам вже не треба, сів на ведосипед і приїхав сюди, тому що це для мене питання відповідальності - сидіти удома не можу. Ми тут висловлюємося своєю присутністю за те, якою ми хочемо бачити нашу країну. Я закликаю до відповідальності за те, як ми житимемо! У нашого суспільства буде більше можливостей для саморозвитку, якщо дотримуватимемося європейських цінностей. А Росія нам успішний приклад ні в чому показати не може. Це прекрасна країна з великою культурою, душевними людьми. Але як живеться зараз звичайному росіянинові? Чому там протести закінчуються політичними репресіями? Чому там вимирають села? Чому влада не поважає свій народ? Чи хочемо ми такого в Україні? Наша країна 22 роки виконувала вимоги Росії, називаючи це взаємовигідним компромісом. І що ми маємо? Асоціація з Європою - це не путівка в рай. Це привід для перегляду наших правил, вимог до себе і оточення.
- Що ви думаєте відносно заяви Януковича про те, що він піклується про нас, і відмовляється від євроінтеграції, щоб не заморожувати пенсії і зарплати.
- Я думаю, що це вже певний результат протестів - те, що Президент не морозиться, а намагається пояснити. Економічна ситуація в Україні така, що уряд вимушений просити гроші у інших країн – зараз в яку сторону не піди, а повинно ще пройти декілька років, щоб стало краще. Буде непросто. Зміни стануть помітні лише через декілька років. Якщо вважати так: "Нам би лише день простояти, та ніч протриматися" - те можна нічого не міняти. Але якщо ми хочемо бачити Україну через 10 років незалежною, розвиненою, благополучною країною, то правила міняти треба вже зараз. На мій погляд незалежно від відмови від Угоди - все одно країну чекають трудності. Вже зараз на залізниці - 4-денка, на заводах людей відправляють в безкоштовні відпустки. Якби у нас не було корупції, може і не потрібно було б Угоди! Але ми прийшли сюди, щоб добитися поваги до наших прав. Питання в тому - за якими правилами житимемо далі. По праву телефонних дзвінків, кумівства, коли одним – суворість закону, а іншим - вседозволеність? Чи - за правилами відповідальності влади перед народом, поваги один до одного, можливостей для самореалізації...
- Ви говорили, що не вважатимете євромайдан марним, навіть якщо Янукович не підпише Угоду. Чому?
- Він буде не марний, якщо ми продовжимо активність і після мітингів - особисту, громадянську. Як один німець мені сказав: "Українці занадто добрі в захисті своїх прав". Ось на сусіда позлитися - це ми уміємо. Але коли підходить начальник... Якщо начальник сказав не можна, відразу – ні, не можна. Як на мене - головна мета цих мітингів домовитися між собою. Я хотів і хочу, щоб громадяни узяли вудки, а не отримали рибу. Нехай це повільно, незручно, особливо враховуючи, що протести здуваються тут, в Донецьку, починаючи з шахтарських мітингів 90-х. Але сподіваюся, що та енергія, яку ми збираємо тут - вона переллється в справи, і ми навчимося жити краще.
- Чому в Донецьку люди пассивніші, чим де-небудь?
- Я сьогодні знову побачив ілюстрацію. Помятуя, що таке страх у студентів і яка це структура - університет, я вирішив вийти туди. Підійшла охорона і сказала, що не можна тут стояти. І що студентам пофік, і взагалі все в країні нормально - у одного з них, приміром, є машина і він хабарів ніколи не платив ніяким даішникам, а у іншого немає машини, і він, нібито, тому лише радий. А якщо і треба щось покращувати в країні і за щось там боротися – робіть собі це, будь ласка, он на тій стороні вулиці. У результаті прийшли підтримати акцію 10 дівчаток, у яких не було пар, і охорона відразу до них: "Ви звідки, з якого факультету, прізвище"? Далі прийшла проректор університету і каже: "Я вас запрошую на чай, але спершу дізнаємося - хто з якого факультету". На це ж страшно дивитися! Ось такий тиск держави - коли студент позбавлений права виразити свою позицію - це те, проти чого ми боремося.
- Після 28-го листопада євромайдан припинить своє існування?
- Подивимося, що вирішить суспільство. Неправильно думати, ніби я тут маю значення більше, ніж хто-небудь інший, навіть якщо може я і лізу в усіх дірки. Можливо, протест перейде в нове русло.
2 
8759
Коментарі
31