Пʼятниця, 15 травня 2020 13:42

Українці шукають своє втрачене майбутнє

Нам потрібні не лише військові, а й політичні волонтери

Майже 29 років українці перебувають в пошуках свого втраченого майбутнього. Всі наші проблеми в тому, що наша нація поки що так і не визріла остаточно політично. Російсько-українська війна показала, що у надважкий час ми швидко спромоглися відновити козацькі військові традиції. Але нація, котра не має справжніх лідерів, постійно грузнутиме в залишкових негативах минулого.

Досі ми так і не змогли згуртуватися й створити справжні партії, діяльність яких ґрунтувалася б на політичних поглядах і принципах, а не на симпатіях соціуму до того чи іншого розкрученого політика. 2014 року від розширення Росією окупації державу врятував дієвий волонтерський рух. Він дав можливість зорганізуватися батальйонам добровольців і протриматися до часу реорганізації армії. Можливо, українці мали б використати цей досвід і в політичній царині?

Вибори Зеленського показали, що українці політично дезорганізовані і деморалізовані. Вони були готові повірити в обіцянки кожного, хто нібито не з системи. Однак не розуміли, що без згоди цієї пострадянської системи обрання жодного кандидата було б неможливим.

Нація не змогла зорганізуватися політично. Якщо так продовжуватиметься й далі, то тільки питання часу, як і коли Російська Федерація зможе підпорядкувати собі Українську державу. Звісно, ліквідувавши перед тим її незалежність.

За роки після відновлення державності вдалося провести декомунізацію суспільства. У цьому, безумовно, величезний плюс. Проте мінусом є те, що потворний олігархічний режим, який прийшов на зміну комуністичному, виявився нічим не кращим.

Один з батьків-засновників олігархії, колишній президент Леонід Кучма мав можливість направити Україну зовсім іншим шляхом. Але його вибір диктувало бажання надовго зберегти свою владу і збагатитися. Це розвернуло державу на деградаційні манівці.

В нас уже змінилися 6 президентів, але при цьому ми не мали жодного національного лідера

Біда в тому, що від 1991 року в нас вже змінилися 6 президентів, але при цьому ми не мали жодного національного лідера. Свого часу шанс стати ним був у Віктора Ющенка і Петра Порошенка. Але вони вирішили не чіпати олігархічну систему, побоюючись, що під час спроби її демонтажу можуть втратити свій "трон". Вони не ризикнули стати "номенклатурними прогресивістами", котрі готові демонтувати систему зсередини.

Свіже опитування, проведене Київським міжнародним інститутом соціології, зафіксувало: якби президентські вибори відбулися наприкінці квітня, то чинного главу держави Володимира Зеленського готові підтримати 27,7% виборців, а попереднього президента Петра Порошенка - 9,7%. Ці цифри наочно показують, що українці й далі хочуть бачити в політиці "нові обличчя". А падаючий рейтинг Зеленського є підтвердженням - виборці почали від нього втомлюватись. Громадяни не дуже вірять в те, що коли він за рік не добився якихось конкретних позитивних результатів, то ці результати з'являться у майбутньому.

Цілком очевидно, що цей показник падатиме й далі. Але це зовсім не означатиме, що ці втрачені голоси виборців автоматично перетікатимуть до Петра Порошенка. Видимим плюсом є те, що якби в українському політикумі з'явилося притомне нове обличчя, то існує шанс, що його можуть масово підтримати виборці демократичної політичної орієнтації. Питання тільки в тому - де воно, це обличчя? І як його знайти?

Головне питання тут - чи готові українці зіграти в командну гру? Щоб політики з демократичного табору "політичного калібру" Петра Порошенка і Арсенія Яценюка не робили спроб побороти один одного, а почали працювати на перемогу найбільш рейтингового і прохідного кандидата. Маємо чимало небідних і патріотично налаштованих людей, які зможуть підтримати майбутній політичний проект фінансово. Але потрібен той, хто здатен направити політичну енергетику нації у правильне русло.

Нам потрібні такі люди, як Володимир В'ятрович. Він чітко усвідомлює, що на сьогодні головними пріоритетами є формування політичної нації та захист національних інтересів.

Існуючу проблему якості української політичної еліти все одно доведеться вирішувати. Так, Святослав Вакарчук - безумовно, дуже талановитий композитор та музикант - не зміг сягнути таких самих висот і в політиці.

Автор: Дмитро Скаженик
  Віктор Каспрук: "Як не прикро було б це сьогодні визнавати, в демократичному сегменті нашої політики відсутній яскраво виражений лідер, готовий всіх об'єднати"
Віктор Каспрук: "Як не прикро було б це сьогодні визнавати, в демократичному сегменті нашої політики відсутній яскраво виражений лідер, готовий всіх об'єднати"

І ще зовсім не факт, що колишній прем'єр-міністр Арсеній Яценюк, "відмитий" за більш як три роки своєї неучасті у великій політиці, отримає масову підтримку електорату, що тяжіє до демократичного табору.

Як не прикро було б це сьогодні визнавати, в демократичному сегменті нашої політики відсутній яскраво виражений лідер, готовий всіх об'єднати перед загрозою стати Південно-Західним округом Російської Федерації.

Якщо ж українці будуть пасивно спостерігати за ситуацією, то наступні 4 роки стануть втраченими для становлення державності. Пробути цей період в режимі "політичної сплячки" нікому не вдасться. Як і чекати на "прозріння" тих, хто так легковажно повірив, що хтось без необхідного досвіду і знань може швидко виконати усі їхні "бажалки". "Зе-електорат" останнім буде готовий визнати трагічність ситуації, в яку увігнала нашу країну його безпринципність і "патологічна довірливість".

Ми повинні проаналізувати усі попередні політичні уроки. Вони полягають в тому, що Україна потребує лідерів, а не просто осіб, яких нашвидку розкрутили на телебаченні. Можливо, найбільшою проблемою тут стало те, що наша нація так і не спромоглася сформувати якісну політичну еліту, для якої історичне майбутнє було б важливішим за особисте збагачення і здобуття маєтностей.

Українці проливали кров на Майдані, показували справжні чудеса героїзму на фронті, волонтерствували. Але так і не створили політичне об'єднання, яке б масово підтримали громадяни. Потужну і впливову демократичну партію, однією з можливих назв якої могла б стати - Партія національного відродження України. Вона фінансуватиметься виключно за рахунок членських внесків членів і грошових пожертв прихильників. Всі інші партійні проекти працюватимуть на користь олігархів. Адже будь-які "олігархічні вливання" доведеться в багатократному розмірі відпрацьовувати.

При цьому неодмінно потрібно враховувати, що досі всі партійні проекти будувалися за принципом: створити анти-КПРС, майже-КПРС чи напів-КПРС. Партія національного відродження України повинна будуватися знизу вгору, а не навпаки. І тут дуже важливо об'єднати політично активних громадян. Зробити так, щоб українці повірили в партію і її лідера. А справжній політичний лідер - це насамперед професійно підготовлений проджект-менеджер.

Дрейф у бік Росії потрібно припиняти

Псевдопартійна діяльність комуністичної партії часів тоталітарного СССР відбила в багатьох бажання взагалі чути про якісь партійні структури. Водночас в Україні чимало діяльних людей, в яких дуже сильна лідерська складова. Природніх лідерів вистачає, і висунути їх зможе допомогти політичне волонтерство.

Варто пригадати, як за надскладних часів такі природжені лідери знайшлися і самовисунулися. Тепер настає момент, аби вони проявили готовність взяти відповідальність за майбутнє держави на себе. Таких людей особливо багато в армії. Образно кажучи, сьогодні Україна опинилася на роздоріжжі історії. Політичні сили, що потрапили у владу, намагаються виштовхати її в бік Москви. Яким буде українське майбутнє, залежить лише від самих українців. Дрейф у бік Росії потрібно припиняти.

Самоорганізація українців сьогодні як ніколи важлива. Без неї неможливо створити повноцінне громадянське суспільство. Тільки тоді можна змінити політичну поведінку населення, яке не бажає розуміти, що і воно відповідальне за історичне майбутнє своєї країни.

Поки що в нас спромоглися організуватися олігархи та їхні прислужники. Вони ніколи не погодяться добровільно зняти свою удавку з горла українського народу. Зеленський наобіцяв дуже багато, але в дійсності все це виявилося "пшиком". Найголовнішим уроком такого вибору має стати те, що свободу, демократію, матеріальне благополуччя, справедливе суспільство, гідне життя для себе та своїх нащадків можна тільки вибороти. Жодного іншого шляху просто не існує.

В Україні навмисне гаситься конкурентне політичне середовище. Система правління не зацікавлена у розвитку дієздатного громадянського суспільства. Бо тоді воно б претендувало на роль контролера, який може стримувати непродумані рішення й ініціативи влади. Тепер Україні потрібні не лише військові, а й політичні волонтери. Поза владними структурами вони зможуть впливати на перебіг політичних подій в державі.

Діюча система запущеного штучно "антидобробуту" для переважної більшості населення перетворює Україну на "слабку державу", в якій бажання хоч якось вижити домінує над політичними і культурними потребами. Тому національна держава, піклуючись про своє самозбереження, не може залишати управлінську функцію в руках олігархічних кланів.

Зараз ви читаєте новину «Українці шукають своє втрачене майбутнє». Вас також можуть зацікавити свіжі новини України та світу на Gazeta.ua

Коментарі

1

Залишати коментарі можуть лише авторизовані користувачі

Голосів: 435
Голосування У Раді збирають підписи за відставку Авакова. Яка ваша позиція?
  • Давно пора. Міністр провалив реформу МВС
  • Поки немає заміни, - різких рухів не треба
  • Міністр МВС з поліцейських зробив "ментів"
  • "Аваков – потужний міністр". Так сказав президент, значить так і є
  • Немає різниці, хто міністр. Систему не зламати
  • Мені байдуже
Переглянути
Погода