Як під час війни повернутися до нормального життя: поради психолога

З наближенням новорічних свят багато українців скаржаться на втому та апатію. Спустошення та втрата відчуття майбутнього є типовими під час глобальних випробувань. Питання, яке найчастіше задають психологам сьогодні, це: "Як під час війни повернутися до нормального життя?" Мається на увазі – відновити втрачені сили, взяти під контроль гнів, впоратися із тривожними станами та нормалізувати сон. І тут варто пояснити, що всі ці прояви є нормальною реакцією людського організму на ненормальні обставини, які являє собою війна.

Тож для початку давайте розберемося, що таке норма?

Ніхто не заперечуватиме, що війна – це жах, біль та суцільний стрес на грані фолу. Коли людина опиняється в таких обставинах, вона не може не реагувати. Саме тому такі психічні прояви як страх, втома, роздратування, втрата сну та відчуття невизначеності є нормальними, хоч і болісними відчуттями в умовах війни. Людське тіло реагує на небезпеку викидом у кровотік величезної кількості гормонів. Це мало би підвищити наші шанси вижити. Психологи називають цей стан дистресом і погоджуються, що короткотривалий "струс" навіть корисний для організму. Але в довготривалій перспективі стрес, коли він набуває хронічних форм, призводить до фізичних та психічних розладів.

 

Всесвітньо відомий нейробіолог і професор Стенфордського університету Роберт Сапольскі пояснює, що певні поведінкові та емоційні реакції, які видаються нам "а-нормальними", тісно пов'язані із змінами, що відбуваються з нашим тілом під час перебування в хронічному стресі, що в свою чергу впливає на роботу головного мозку.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: Самотність між нами. Як зберегти стосунки в розлуці

Перше. Під час хронічного стресу у людини зменшується гіпокамп, який відповідає за навчання та запам'ятовування. Саме тому проблеми із вивченням іноземних мов у дітей та дорослих, які відмічають українці, що опинилися за кордоном, – це типове для таких обставин явище. Так і має бути.

Друге. Мигдалевидне тіло, яке відповідає за страх та тривогу, суттєво збільшується і перебуває у постійно збудженому стані, що видно на томографічних знімках. Страхів та тривог не просто стає більше. Ваш мозок сам вишукує їх там, де раніше все було гаразд.

Третє. Паралельно спостерігаються порушення роботи фронтальної кори головного мозку, що відповідає за гнів. Це призводить до втрати самоконтролю та підвищує ризик імпульсивної агресивної поведінки.

Через це люди, що перебувають в хронічному стресі, часто помічають свою неспроможність кудись піти, комусь подзвонити, про щось домовитися, або щось вирішити. Вони бояться критики, несхвалення, відмови. Одночасно вони зриваються на близьких через їхню неспроможність діяти ефективно. Також тривожність призводить до порушення сну та постійного почуття провини за бездіяльність, тупість, гнівливість та лінь.

Четверте. Виснаження системи, яка регулює виробіток дофаміну – гормону радості, призводить до депресивних проявів. Людина просто не здатна радіти. Ба більше, вона функціонує, наче заведена лялька – без мотивації, бажання та розуміння, навіщо їй все це.

І п'яте – вплив хронічного стресу на фронтальну кору призводить до зниження емпатії. Людина наче черствішає, що лякає її та викликає провину. Зниження емпатії має ще один поведінковий прояв. Людина геть не здатна переносити іншого, який демонструє відмінні від її власних життєву позицію, плани, думки та цінності. Ми втрачаємо здатність до терпимості один щодо одного. Звідси – підвищення кількості скандалів, агресивних випадів, ба навіть ворогування серед тих, хто до війни був рідніше рідного.

Таким чином, те, що видається нам аномальною поведінкою та порушенням психічного стану, з яким ми приходимо до психолога, є цілком природною реакцією на війну. Це неможливо виправити. З цим потрібно рахуватися.

Сама біологія натякає, що потрібно впливати на рівень стресу, а не на мізки. І тут постає питання: "А як?" Хіба можна вплинути на війну, адже саме вона викликає всі ці поведінкові та психічні прояви? Відповідь тут більш ніж парадоксальна. Війна є реальністю, з якою нам необхідно змиритися. Цей механізм в психології називається "толерантність до непереборних обставин". Мова про навичку, що притаманна зрілій особистості та визначає її здатність не втрачати рівновагу в обставинах, які вона не може змінити. Є речі, які просто трапляються із людиною. Хвороби, війни, втрати. Як би ми не побивалися, скасувати ці обставини неможливо. Тому варто задати собі питання: "Чого я домагаюся від себе та інших в даних обставинах?", "Як я можу покращити ситуацію?" Адже навіть якщо скасувати війну неможливо, ми завжди можемо покращити своє власне становище в умовах війни.

Для того, щоб радіти життю, потрібно сконцентруватися на намірі жити попри все. Тож перша порада в умовах хронічного стресу – варто спрямовувати зусилля на те, що ми здатні покращити тут і зараз. Це дозволяє відновити контроль та почати планувати кроки, що спрямовані на досягнення конкретних побутових цілей. Друге – дозвольте собі проживати деструктивні емоції. Страх, гнів, відчай – все це потребує безпечного простору. Тому знайдіть людей, які прямо зараз проживають подібний з вами досвід і організуйте групу взаємопідтримки. Групова підтримка за принципом "рівний рівному" вважається найкращим способом терапії травм. По-третє, не нехтуйте такими дієвими практиками саморегуляції, як щоденник подяки та листи до себе. Численні дослідження доводять, що якщо щоденно складати список того, за що людина вдячна прожитому дню, або писати самому собі позитивні послання та побажання, то сприйняття психологічний та емоційний стан людини покращується. Ну і звісно, не треба нехтувати допомагаю фахового психолога. Визнання проблеми – це вже півшляху до її вирішення.

×