20 років тому – 19 серпня 1991 року в Москві оголосили про створення "Государственного комитета по чрезвычайному положению" - ГКЧП. Напередодні ввечері на дачі в Форосі в Криму взяли під домашній арешт Президента СРСР, Генерального секретара ЦК КПРС Михайла Горбачова. Спроба державного перевороту не вдалася. 22 серпня заколот був придушений, а членів ГКЧП заарештували. Як в Україні сприйняли ГКЧП і які наслідки мав серпневий путч? Поділюся лише окремими міркуваннями про події того часу учасником і спостерігачем яких був.

20 серпня Верховна рада Естонії прийняла резолюцію про державну незалежність країни, а 22 серпня - секретар Туркменського республіканського комітету партії товариш Ніязов об'явив про перевід всієї власності Радянського Союзу на території республіки під суверенітет Туркменістану. В Україні ж події розгорталися таким чином: вранці 19 серпня Кабінет Міністрів УРСР створив тимчасову комісію щодо запобігання надзвичайним ситуаціям. Ухвалу підписав перший віце-прем'єр Костянтин Масик, а очолив комісію міністр УРСР з питань оборони, національної безпеки та надзвичайних ситуацій Євген Марчук. Ніхто у тодішній владі й словом не обмовився про неконституційність ГКЧП. Навпаки, йшлося про наведення дисципліни та порядку, а керівники республіки закликали боротися за врожай.

З першого дня оголошення про ГКЧП, ми, представники опозиційної Народної Ради, тримали зв'язок з Росією, з Русланом Хазбулатовим та іншими "однодумцями" щодо суверенітетів республік. Отримували інформацію про стан справ у Москві. Нагадаю, що Леонід Кравчук тоді був Секретарем ЦК КПУ, членом Політбюро ЦК КПУ і Головою Президії Верховної Ради України. Я, як тодішній член Президії Верховної Ради України, звернувся до Кравчука із запитанням: що він знає про долю Горбачова, про його істинний стан здоров'я, чи живий, чи зв'язувався він з Горбачовим за допомогою спецзв'язку? На що Кравчук напівроздратовано відповів: "Який Горбачов? Ви що не бачите, що в Москві вже інша влада?" Я зрозумів, що він здатний "лягти" під "нову владу". Я йому сказав – не спішіть і не нервуйте. Судячи з того, що ми можемо розмовляти по ВЧ (спецзв'язку) з керівництвом Верховної Ради Росії, цей переворот - не класичний. Зв'язок не перерваний, Єльцин не арештований, інфраструктура (банки, залізниці, аеропорти, пошта) – не захоплені, значить, не все так погано. Кравчук шморгнув носом, це завжди означало, що він міняв думку, набуваючи впевненості. Тому всі його наступні бравурні розповіді про те, як він в перший день ГКЧП вийшов з партії, як він боровся проти ГКЧП і т.п. для мене виглядають гротесково. Кравчук залишав собі шлях для відступу і готував його на випадок, коли ГКЧП переможе. На другий чи третій день ГКЧП, до мене в кабінет зайшли мій перший заступник Михайло Швайка і секретар Комісії Олександр Барабаш. Вони майже прокричали: "Володимире Мефодійовичу, Ви не повірите, але другий день поспіль Кравчук приїздить на обід до членів Політбюро - в ЦК КПУ" (Секретаря ЦК, що вийшов з партії – приймали на обід в Політбюро ЦК?).

 

Я вийшов на подвір'я, де прогулювалися члени Президії Верховної Ради України Микола Білоблоцький і Василь Дурдинець. Мабуть, теж спостерігали за поведінкою Кравчука. Кравчук вийшов з будівлі ЦК, помахав привітно рукою, сів у авто і від'їхав... Всі три дні заколоту ГКЧП вони постійно консультувалися, тому Кравчук і їздив на обіди в Політбюро ЦК КПУ. Виступи по телебаченню і пресі Першого секретаря ЦК КПУ Гуренка і Кравчука нагадували інструкції ГКЧП – працювати і зберігати спокій, не протестувати і не проводити акцій. Всі три дні ГКЧП ми вимагали, щоб Президія прийняла постанову, що засуджувала антиконституційний переворот, здійснений ГКЧП, якою закликала б народ до непокори „новій владі". Всі три дні представники компартійної частини Президії Верховної Ради на чолі з Кравчуком, Плющем та ін. уникали голосування з цього питання під приводом того, що Янаєв (керівник ГКЧП) все-таки віце-президент СРСР, давали завдання Олександру Коцюбі – "вивчити"... та ін. Але ні за суверенітет України, ні за визнання ГКЧП антиконституційним заколотом голосувати ні в Президії, ні в парламенті комуністи не бажали. Це означає, що в цей період керівництво КГБ і Політбюро ЦК КПУ продовжувало тримати "в шорах" не лише Кравчука, а й весь склад комуністичної частини Президії Верховної Ради України і комуністичну частину парламенту. Якщо заперечити сказане, тоді залишається ще одне пояснення: Кравчук, Плющ та інші комуністи не приймали радикальних рішень, пропонованих нами, бо думали, що ГКЧП – переможе. Третього варіанту пояснень їх "нерішучості"– немає. Мали в запасі набір шапок... з червоною зіркою і...з тризубом... Мають і досі. Злі язики розповідають, що сім'я Кравчука залишилася російськомовною. А скільки партійних блоків і політичних забарвлень змінили за цей час Кравчук і Плющ? Не задали своїм однопартійцям чіткого вектору розвитку, не створили потужного українського кістяка, спинара, бо в самих його немає. Тому й успіх від їх діяльності міг бути успішним лише в результаті випадковості....

 

Підтвердженням висновку, що Кравчук грав "і вашим і нашим" знаходимо в інтерв'ю його друга – Вітольда Фокіна від 04.02.2009 року: "Когда в августе 1991 года после форосской изоляции Горбачев вернулся в Москву, именно мне он позвонил по телефону и сказал: "Сейчас у меня в кабинете все первые лица республик. Мы обсуждаем кандидатуру на должность главы правительства страны. Единодушно названа ваша фамилия. Прилетайте завтра, в понедельник, занимайте кабинет Павлова и беритесь за дело". Почти не колеблясь, я спросил: '"Михаил Сергеевич, простите, но кто вам сказал, что я ваш сторонник?". Ответ последовал после долгой паузы: "По крайней мере, я не ошибся - вы честный человек. А Кравчук оказался прав". Я спрашиваю, был ли он против. Нет. Он сказал, что Фокин - хорошая кандидатура....".

Тобто, навіть після того, як був проголошений Акт про незалежність України, Кравчук посмів обговорювати з Горбачовим кандидатуру на посаду Прем'єр-Міністра СРСР!!! Готовий був "вмонтувалися" керівником України в оновленому Союзі, якби влада Горбачова окріпла. Навіть пропонував кандидатуру на посаду Прем'єра "оновленого" Союзу. "Біловезький зубр повів себе, як "березнева кицька". Прочитавши"одкровення" Фокіна, я був вражений непізнаним мною потенціалом зрадництва і потенціалом цинізму п. Кравчука! Саме це "одкровення" заставило мене привідкрити завісу над деякими деталями "героїчної" поведінки п. Кравчука під час ГКЧП.

І ще, я не вірю, що лякливий і хитрий перестраховщик Кравчук та ще більш лякливий, але і менш хитрий Шушкевич змогли б довести справу до повного суверенітету своїх країн без рішучого Єльцина. Без Єльцина вони були б президентами, як президент Башкирії чи Татарстану. Президентами республік у складі СРСР. Єльцину був потрібен факт юридичного оформлення суверенітету для того, щоб денонсувати Договір про створення СРСР і стати легітимним президентом, президентом Росії. Росії не під СРСР, Росії не в складі СРСР, а Росії – Імперії.

 

Єльцин використав факт референдуму в Україні 1-го грудня 1991 року про незалежність і приєднався до вирішення власної мети – стати першим у Росії. Референдум носив легітимно-похоронний характер для СРСР. І саме Єльцин привіз у Біловезьку Пущу заготовлений макет Біловезьких Угод, які після опрацювання й були прийняті. Ні Кравчук, ні Шушкевич нічого подібного не мали. Вони просто підтримали пропозицію Єльцина. Тому, віддаючи належне значенню Біловезьких Угод для долі СРСР, для долі України, Росії і Білорусі, зазначу, що називати згадану трійку керівників "Біловезькими Зубрами" – не вірно і образливо для зубрів. Зубром там був лише Єльцин.

Але Єльцин думав переформатувати Росію в нову імперію, в якій Україна і Білорусь були б губерніями Докази? Росія Єльцина не дозволила поділити активи і пасиви СРСР, забрала Чорноморський флот, ядерну зброю. Навіть, ескадрилья літаків, що втекла з незалежної України в незалежну Росію, не була повернута. На мою думку, скандал з "Кольчугами" був організований Росією Єльцина, а прослуховування кабінету Президента України велося задовго до "плівок Мельниченка", з часів СРСР, коли в ньому ще сиділи Перші Секретарі ЦК КПУ. Пробним каменем на міцність України і її цілісності були рішення Росії по Криму, Севастополю як російських територіях. Коли не вдалася лобова атака на суверенітет України, розпочалася довготривала її облога. У 1997 році, тобто за за сім років до кінця каденцій Кучми і за два роки до свого самозречення від президентства, Єльцин віддав команду на проектування Північного газового потоку в обхід України. Тобто Єльцин задумував робити з Україною те, що робили і роблять його наступники, але тодішній економічний стан Росії ще не дозволяв зробити цього. Єльцин передав своїм наступникам свій план. Тепер він у дії.

×