Тьотя Ніла

 

Мамина молодша сестра Ніла живе у Нетішині. Місто і його мешканці ще молоді. За сосновим лісом — висотки з бетону. За ними луг, річка Горинь і реактори Хмельницької АЕС. Де б ти не стояв у Нетішині — їх видно, наче гігантські каструлі.

Будувати електростанцію допомагали поляки. Жили у збірних будиночках, гуляли з нетішинками, дарували їм польську помаду. Коли був пан Богдан — тьотя Ніла жила у гуртожитку. Тоді у місті на клумбах росли троянди. Різні — бордові, червоні, рожеві. Пам"ятаю, йдемо вулицею — я, Нілочка і пан Богдан. Вони тримають мене за руки. Так приємно: нехай всі думають, що це — мої тато й мама.

Потім було весілля. Пан Богдан одружився з Катериною. Нілочка була дружкою. Катерина з чоловіком виїхала до Польщі, перший рік тьоті листи писала.

Мар"ян приїхав, коли Нілочка отримала квартиру — на дев"ятому поверсі. У під"їзді приємно пахло штукатуркою, як буває лише в нових будинках. Я досі люблю цей запах. Ми з бабусею торгували на базарі. Якось підійшов Мар"ян, подарував мені букет, наламаний із куща. Тьотя переказувала його слова:

А воші у тебе по голові не будуть гулять?

— Я б із твоєю племінницею погуляв, була б вона старша.

— А воші у тебе по голові не будуть гулять?!

Я спитала Нілочки:

— Ти так і сказала?

— Ні, я так подумала.

Коли всі поляки поверталися на батьківщину, Мар"ян зізнався, що одружений,  має трьох дітей.

Нілочка вийшла заміж за Колю-сапожника. Зараз він — у своєї матері в Узині на Київщині, кажуть, що вони там разом п"ють. А Нілочка живе у трикімнатній квартирі, виховує доньку сама. Мама каже:

— Я тоді одговорила її від Богдана, зря. Не так би все було.

×